«Три сестри»: новаторство Чехова-драматурга

Антона Павловича по праву вважають одним з перших драматургів, які почали рухатися в руслі модерністського театру – театру абсурду, який повністю захопить підмостки в 20 столітті і стане справжньою революцією драми – антидрамою. П’єса «Три сестри» не випадково була зрозуміла сучасниками, адже вона вже містила елементи нового напрямку. До них відносяться діалоги, звернені в нікуди (таке відчуття, що герої не чують один одного і кажуть самі з собою), дивні, ні до чого не відносяться репліки-рефрени (в Москву), пасивність дії, екзистенційна проблематика (безвихідь, відчай, безвір’я, самотність в натовпі, бунт проти міщанства, що закінчився дрібними поступками і, нарешті, повним розчаруванням в боротьбі). Герої п’єси теж не типові для російської драми: вони бездіяльні, хоч і говорять про дії, вони позбавлені тих яскравих однозначних характеристик, якими наділяли своїх героїв Грибоєдов і Островський. Вони – звичайні люди, їх поведінка нарочито позбавлене театральності: всі ми так само говоримо, але не робимо, хочемо, але не наважуємося, розуміємо, що не так, але не боїмося змінити. Це настільки очевидні істини, що про них не часто говорили на сцені. Там любили показувати видовищні конфлікти, любовні колізії, комічні ефекти, але в новому театрі цієї обивательської видовищності вже не було. Драматурги заговорили і наважилися критикувати, висміювати ті реалії, абсурдність і вульгарність яких не розголошувалася за взаємною мовчазною домовленістю, адже майже всі люди так живуть, значить, це норма. Чехов переміг в собі ці забобони і почав показувати на сцені життя без прикрас.

Цей письменник досяг високої майстерності в зображенні душі людини. Начебто в п’єсі нічого не відбувається, окрім розмов, але перед читачами та глядачами проноситься ціле життя. П’єси А.П. Чехова варто прочитати і не один раз, тому що з кожним новим прочитанням відкриваються нові грані і нове розуміння його творчості.

Посилання на основну публікацію