Типи авторської емоційності

Тип авторської емоційності – це прояв індивідуальності автора в тексті, «сплав» емоцій, певний спосіб висвітлення життя, всеосяжна характеристика художнього цілого; певний стиль естетичної завершеності, який передбачає не лише введення відповідного типу героя, авторську позицію і сприйняття реципієнта, але й відповідну поетику, внутрішньо загальну, єдину систему цінностей.

У сучасній науковій літературі виділяють наступні типи авторської емоційності:

  • героїка;
  • іронія;
  • сентиментальність;
  • трагізм.

Хотілося б відзначити, що в останні роки проблема авторської емоційності привертає увагу все більшого числа дослідників, вимагає своєї переробки і рішення.

Героїчний тип авторської емоційності

Героїчне являє собою естетичну категорію, яка визначає співзвуччя внутрішнього світу, емоцій і почуттів героїв з їх зовнішнім середовищем, об’єднуючи їх в єдине ціле.

Як правило, в літературі героїчне направлено на оспівування мужності і самопожертви, які проявляє герой для досягнення високих цілей.

В якості основних героїчно мотивів можна назвати наступні:

  • боротьба проти соціальної несправедливості;
  • пошуки правди;
  • вірність обов’язку;
  • захист батьківщини;
  • підкорення природи;
  • вірність любові і дружбі.

Героїчна особистість, як правило, позбавлена будь-якого егоїзму, ставить перед собою глобальні, масштабні, загальнолюдські цілі, горда своєю причетністю до змісту світопорядку, байдужа до власної самобутності.

Освітлення зазначених мотивів, зображення героїчної особистості надає розповіді певний пафос.

У свою чергу, під пафосом розуміється ідейно-емоційне оцінювання відображених суспільно-історичних характерностей життя.

Однак в останні роки письменники-постмодерністи прагнуть знизити пафос. В якості засобів зниження пафосності використовується об’єднання книжкової лексики з розмовної, сатиризация героїчних мотивів і героїв, баляси.

Відповідно, Сучасна література потребує героїчного, проте сьогодні воно піддається переосмисленням і трансформацій.

Іронія

Іронія – це один з типів авторської емоційності, засіб реалізації суб’єктивно-оцінної модальності, художня форма оціночної позиції автора. Іронія відіграє найважливішу роль у літературно-мистецькій, естетичній системах твору.

На відміну від героїчного, роль іронії в останні роки у творах сучасних авторів зростає, що дозволяє окремим дослідникам говорити про формування особливого, іронічне бачення світу, відбитого у художньому дискурсі сучасності. Іронічне сьогодні виступає відображенням особливостей світосприйняття складної, перехідної епохи.

Переоцінити роль іронії в творі неможливо: вона надає оповіданню особливу забарвлення, розкриває незадоволеність автором стану сучасного йому суспільства.

Іншими словами, надання іронічності розповіді завжди відображає інтенцію автора, його усвідомлене прагнення висловити незгоду з тими чи іншими аспектами життєдіяльності суспільства опосередкованим шляхом, висловити те, що його турбує в прихованій, завуальованій формі приховати модальність висловлювання. За великим рахунком, іронія виходить далеко за межі художнього прийому, перетворюючись в художній принцип, яким керується письменник у процесі створення свого індивідуально-авторського світу – твори.

В основі іронії – суперечливість самого людського буття: віра в безмежні можливості людини при обмеженості людського буття, егоїзм і жорсткість органічно уживаються в людині з ніжністю і дбайливістю, один і той ж людина надходить як герой в одних ситуаціях і як страшенний негідник – в інших. Інакше кажучи, іронічність самого буття призводить до формування іронічного світосприйняття, яке відображається в художньому дискурсі.

Іронія може виступати засобом, за допомогою якого письменник прагне захистити себе від навколишнього світу, протиставити особистість індивідуума суспільству.

У лінгвістичному Ключі іронія виникає як результат здатності мовних одиниць набувати асоціативні та конотативні значення.

Відповідно, відображення іронічного в художньому творі здійснюється поетапно, включає ряд стадій:

  • задум створення іронічного тексту, інтенція автора;
  • конструювання контексту, в якому мовні одиниці придбають асоціативне або конотативне значення.

Беручи до уваги дані етапи, всі види іронії в тексті можуть бути представлені двома типами:

  • ситуативна іронія-експліцитна, емоційно забарвлена іронія, іронія, яка усвідомлюється негайно. Грунтується на протиріччі контексту і прямого значення слова;
  • асоціативна іронія імпліцитна, тонка, прихована іронія, при якій іронічні формується поступально, поступово, градуально на підставі збільшення нових значень.

Саме асоціативної іронії відводиться провідна роль в процесі додання іронічності розповіді.

Відповідно, іронія сьогодні являє собою спосіб мислення, авторську концепцію, головну ідею тексту, вона впливає на спосіб організації проведення, діє на рівні свідомості і мови.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що в будь-якому художньому творі незмінно відчувається вплив авторської тональності. У найбільш загальному вигляді всі типи суб’єктивно-оцінної модальності можуть бути зведені до героїчного, іронічному, сентиментальному і трагічного. Вибір емоційної тональності багато в чому відображає особливості світосприйняття автора, залежить від мотивів твору, а також його змісту. У той же час в останні роки відзначається тенденція до синтезу різних типів авторської емоційної оцінки в рамках одного твору.

Посилання на основну публікацію