Теофіль де Віо: огляд творчості

У 10-х роках 17 століття на літературній арені з’являється Теофіль де Віо (роки життя – 1590-1626) – драматург, прозаїк, поет-вільнодумець, твори якого пройняті духом натурфілософії з властивою їй концепцією людини як істоти тілесного, підлеглого законам природи. У творчості Теофіля природа милостива, гармонійна, дружня до людини. Особливо вражає її образ в пізній ліриці, в пору, коли на поета обрушилося духовенство. Напередодні арешту і в тюрмі він звертає свій погляд до рідної Гасконії як до острівця надії, який він протиставляє трагізмом своєї особистої долі, який допомагає йому вірити в порятунок від смертельної загрози і малювати перспективи радісного, натхненної праці.

Творчість Теофіля де Віо – важливий крок у формуванні реалізму не тільки тому, що в ньому показана залежність долі людини від соціальних обставин, а й завдяки значущості ліричного героя. Притаманні йому широта думки і сила духу дозволяють говорити про спадкоємність поезії Теофіля з літературою Відродження. Але в ній є принципово нову якість. Поет відчуває себе самотнім у величезному ворожому світі і далеким від усвідомлення того, що його сатира і моральний ідеал в кінцевому рахунку мають народне коріння, хоча вже на початковому етапі творчості він з повагою говорив про людей, які віддають всі сили розуму і душі, щоб розсіяти омани народу. У своїх пізніх міркуваннях з питань естетики він приділяв увагу доступності поезії, відкидаючи манірність петраркістов. Обстоюючи ясність мови, він критикував навіть Ронсара, його намір перенести на французьку грунт мотиви і форми античної літератури і ввести в поетичний побут чужі французької мови слова і терміни.

Своєрідною декларацією естетичного кредо Теофіля останніх років став «Фрагмент комічної історії» (1623) – єдиний зразок його прози ( «грубої, немов би зробленої з мого єства, без тіні наслідування»), де дано опис одного дня з життя оповідача і зображені події самі пересічні: пробудження, зустрічі та бесіди з приятелями, бійка в шинку, прогулянка по місту, ледь, втім, не закінчилася трагічно, так як друзі не надали належної поваги церковної процесії і були б розтерзані фанатичною натовпом, що не спаси х якийсь магістрат. Відтворюючи факти повсякденності, письменник розширює рамки оповіді, змушуючи своїх персонажів стосуватися різних життєвих проблем. Особливу увагу приділено дурисвітству і релігійного фанатизму, яким протиставлені здоровий глузд і близький до раблезіанського життєвий ідеал.

Посилання на основну публікацію