Тема свободи в ліриці Пушкіна

Розквіт романтизму в творчості Олександра Пушкіна випав саме на 1820 – 1822 роки. Романтизм має на увазі під собою зображення вільної особистості, вільного героя, яка не загнаний в рамки, який відчуває волю.

Якщо провести аналіз вірша «В’язень», створеного в цей період, читач знайомиться з героєм, який полонений, який закритий в темниці. І цей факт руйнує його внутрішній світ. Герой не може ужитися з думкою про свою несвободу. Його постійно відвідують думки про втечу, про звільнення. Його тягне в інший світ, подалі від сірих і вологих стін в’язниці. Ми спостерігаємо за душевними переживаннями і навіть стражданнями героя, який так несправедливо виявився в’язнем. Герой вірша відрізняється від основної та сірої маси людей. Його образ подібний до образу молодого орла – самотнього і гордого. Його тягне в небеса, на простори вільного і вільного польоту.

Такі герої в поезіях з романтичними напрямами постійно розмірковують над сенсом навколишнього світу, над питанням буття. Такі творчі роботи Пушкіна показують нам душевний шлях героїв, з усіма перешкодами і прагненням їх подолати.

Ще один вірш А.С. Пушкіна «До моря» відноситься до завершальних робіт автора в стилі романизма. Після його написання автор з головою занурюється з суворий реалізм. Вірш «До моря» це прощальна робота автора, в якій він розлучається з реальним чином моря, з морем, як символом романтизму, тобто свободи.

Обидва вірші автора говорять нам про постійні думках головного героя про втечу, про втечу з цього сірого світу, який просто знищує душі.

Віршована робота «У глибині сибірських руд …» ще раз підтверджує ідейність автора і несломімий ​​курс на свободу, на волю. Тільки тепер, Пушкін пише про те, що не можна знайти ні політичну, ні життєву свободу, поки людина не знайде свою, душевну свободу.

А чудова робота 1828 року – «Анчар» описує читачам страшний і злий світ, в якому править смерть. У світі існує два героя – пан і слуга. І, звичайно ж, пан знищує своїх слуг, шле їх на вірну смерть. І що цікаво, в даній роботі, Пушкін звинувачує саме рабів (слуг) в такому розташуванні речей. Він пише про те, що самодержавству потрібно чинити опір. Що не потрібно самостійно і безхребетність стає рабами. Потрібно боротися за свою свободу і йти в цій справі до кінця.

Посилання на основну публікацію