Тема поета і поезії в ліриці Пушкіна

Тема поета і поезії знаходила відгук у творчості багатьох російських і зарубіжних поетів і прозаїків. Серед них був і О.С. Пушкін. Він висловив своє ставлення до даної теми в наступних віршах: «Пророк», «Поет», «Розмова книгаря з поетом», «Поет і натовп», «Поетові», «Пам’ятник» та інші. Однак всі ці вірші були написані в різний період творчості Пушкіна. Згідно періодам змінювалося і ставлення до теми поета і поезії.

Ліцейський період характеризувався пошуком поетом власного шляху. Це виражалося в наслідуванні Державину, Батюшкову, і, особливо, Жуковському. У ранньому вірші «Городок» ми бачимо образ поета-обранця, який «до сонця здійнятися, понад смертних стане». Подібний образ відображений і в перехідному вірші «Ліциній» 1815 року. Пушкін зображує тут поета, що стоїть вище земної влади, слухача і службовця тільки істині.

Петербурзький період починається з переїзду Пушкіна в столицю, входження його в коло передової молоді та захоплення ідеями майбутнього оновлення та перебудови Росії. У вірші «Село» 1819 року складається з одичної і елегійного частин, представлено розуміння поезії як праці, але якщо спочатку вірші це праця умиротворений і щасливий ( «ллється днів моїх невідомий потік на лоні щастя і забуття»), то в другій частині характер вірша змінюється, стає більш бунтарським. Пушкін стверджує, що поет зобов’язаний «серця тривожити», але шкодує, що цей дар дано йому в недостатній кількості через що він не може повноцінно розповісти про жахи «рабства худого».

У період південного заслання Пушкіна спіткало захоплення романтизмом, яке було наслідком не тільки особистих обставин, а й загальної захопленості молоддю того часу даним напрямком, викликаним розчаруванням в житті і державі. У вірші «Розмова книгаря з поетом» поет згадує про час, коли «писав з натхнення, а не плати». Він упевнений, що «захоплення дурня» не варто праць поета, вважає за краще захоплення світла і гонорарів свободу. На доводи поета навчений книгар відповідає: «Не продається натхнення, але можна рукопис продати». У фіналі вірша поет визнає правоту книгопродавца, однак його слова написані в прозі, що різко переносить читача зі світу піднесеного в приземлений. У вірші видно спроба осмислення не просто поетичних праць, а аналіз способу натхнення, відносин обдарування і слави. Пушкін новаторські показав реалістичне ставлення до поетичної творчості.

У вірші «Пророк» автор порівнює поета з пророком. На відміну від інших віршів, де Пушкін використовував для розмови про мистецтво і поезії античні образи, тут за основу взято розповідь біблійного пророка Ісаї, який бачив Господа. Ліричний герой твору тягнеться по пустелі «млоїмо духовної спрагою» і перед ним несподівано з’являється серафим – посланник Бога, який наділяє його «віщими зіницями» і надприродним слухом. Однак, незважаючи на дари, поет залишається лежачим в пустелі трупом і тільки Божий глас дарує йому мета, в ім’я якої він живе і творить, яка надає значення всьому, що він чуйно і точно бачить і відчуває.

Таким чином, ми бачимо, що Пушкін бачить призначення поета в тому, щоб правильно використовувати подарований Богом дар, «палити їм серця людей», показувати всю правду життя.

Варіант 2

Пушкін … Як не згадати знаменитого Олександра Сергійовича? Це ж «сонце російської поезії», його твори настільки прості в звучанні, що душа проситься співати, проте вірші глибокі в розумінні, бо думки, викладені поетом, вимагають аналізу і роздумів.

Пушкіна завжди хвилювала тема поета і поезії, тому вона і стала головною в його творах. Олександра Сергійовича мучили питання про призначення поета, про тонкощі поезії.

У період, коли вірші письменника тільки знаходили своє відображення в літературі, Пушкін висловив власну точку зору про поетів, що є йому сучасниками. Тривожні погляди і думки Олександра Сергійовича показані в його творінні «Лициния». Саме воно висловлює дійсне ставлення Пушкіна до російської реальності. З’являється якийсь образ поета, який стоїть поверх земної влади, у якій є безліч гріхів. І цей герой слухняний лише правді, вона є для нього основою всього.

Письменника завжди вражала несправедливість, яка панувала в країні, нерозуміння влади, небажання їх допомогти нужденним людям. Він ясно розумів, що погляди на життя у них занадто вузькі і обмежені, думають ті тільки про свої бажання, піклуються про власні інтереси. І Пушкін, не в силах миритися з подібним невіглаством, усвідомив, як важливо достукатися до кожного з допомогою поезії, відкрити очі, внести ясність в заплутані думки. Головним завданням письменника стало донесення правди і істини до людей при зверненні до поезії.

Так, Олександр Сергійович в своїй творчості відточує тему поета. Однак критикам, які вирішувалися ознайомитися з його віршами, не подобалося: то, в якій формі викладає зміст Пушкін. Те, що він пише, то, як він це пише … Примітно, що поет не піддався негативним відгукам на його адресу, а продовжив, відрізняючись від усіх інших, творити в тій формі і в тому напрямку, який було приємно Олександру Сергійовичу!

Простежується в творах Пушкіна тема свободи, незалежність творця від натовпу. Це помічається в віршах «Поет і натовп», а також у відомому «Поет». Виявляє письменник жителів, які не бажають впустити в своє серце щось прекрасне: поезію. Вони до неї байдужі і байдужі. Олександр Сергійович закликав цінувати і любити справжня творчість, а не звертатися до авторів, які пишуть заради грошей, тобто безцільно. Письменник каже, що важливо «йти дорогою вільної», бо кожен вирішує сам, які в житті потрібно ставити пріоритети. Цікаво, що Пушкін завжди намагався відокремити поезію від громадськості, так як мистецтво і натовп безграмотна просто несумісні один з одним поняття.

Пушкін бачив себе в служінні поезії, мистецтву, тому, що вносить в серця людей піднесені почуття, збагачує їх душі, робить кожного чистіше. Його місія полягала в тому, щоб «дієсловом палити серця людей».

І саме приголомшливе уяву вірш Олександра Сергійовича – це «Пророк», що явно відображає тему призначення поета. Перед очима з’являється замучені спрагою герой, який неждано-негадано звертається в пророка, який покликаний вершити долі людей. У творінні Пушкіна простежується думка, яка говорить, що справжній поет вважається обранцем Бога! І у вірші перед поетом особливе завдання: вірою і правдою нести правду до мешканців, відбивши всі в непорушною поезії.

І в останньому важливому творінні «Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний» Олександр Сергійович ставить крапку, підводячи підсумок своєї поезії. І, як з’ясувалося, тільки мистецтво, як вважає Пушкін, здатне обгрунтувати творчі і життєві позиції, принципи. Так і увійшов в літературу великий поет, що опромінює власними творами серця і думки людей!

Посилання на основну публікацію