Тема кохання в романі Тургенєва «Батьки і діти»

Роман Івана Сергійовича Тургенєва «Батьки і діти» був написаний напередодні скасування кріпосного права і зачіпає ряд політичних, громадських та морально-духовних проблем, актуальних переломної епохи середини 19 століття. Безумовно, письменником зачіпається в його творі і тема кохання. Типово для художньої літератури звернення письменників до любовній тематиці як “рятівної” для головних героїв. Така сюжетна схема представлена ​​у Ф.М. Достоєвського в «Злочин і кару», коли Соня рятує Раскольникова від його роз’єднаності з оточуючими; у М.А. Булгакова в «Майстрі і Маргариті», де жінка навіть укладає угоду з дияволом в ім’я любові до майстра і ряд інших.

Яку ж роль відіграє тема любові у І.С. Тургенєва? У романі можна простежити кілька любовних ліній: почуття Євгенія Базарова до Анни Одинцовій, любов Аркадія і Каті, прихильність батьків і дітей на прикладі Базарова і його батьків.

Євген Базаров і його друг Аркадій Кірсанов нігілісти. Нігіліст – людина, розум якого заражений безвір’ям ні в що, а так само пропагує протест проти всіх суспільних підвалин і цінностей. Нігілісти називають мистецтво марним, загальноприйняту мораль застарілою, релігію непотрібною, скептично ставиться до чуттєвих завзяттям серця. Базаров щиро поділяє свої переконання, фактично – він і є джерело нігілізму в романі. На противагу йому, Аркадій Кірсанов лише захоплюється ідеями нігізма й тому, закохуючись у сестру головної жіночої героїні Одинцовій Катю, з легкістю відмовляється від своїх переконань і цілком віддає себе взаємним любовних переживань.

Для Базарова ж любов до багатої вдови Ганні Одинцовій стає справжнім випробуванням. Розгромна в ньому чуттєвість, вносить розбрат і сум’яття в його розум, адже він сам починає жити і дихати тим, що настільки завзято заперечував, піддавав сумніву, майже висміював, і побороти в собі це почуття герой не в змозі. Він зізнається Ганні у своїх почуттях. Але Одинцова залишається холодна, на занадто звикла до свого розміреного способу життя і зайві хвилювання їй ні до чого, спокій для неї найвища цінність, воно суб’єктивно істотніше любовних переживань.

На цьому прикладі ми спостерігаємо, як письменник Тургенєв використовує тему любові в її нехарактерному для література амплуа. Тут любов виступає не порятунком, а випробуванням, провокацією, засобом, що руйнують все існування головного героя, що накладає на його конфлікт з суспільством ще й внутрішньоособистісний конфлікт своїх розуму і серця. Любов у Тургенєва тут опосередковано виступає причиною буквальною загибелі головного героя. Базаров як герой самобутній, як сильна особистість, залишається вірний своїм ідеалам до самої смерті в результаті зараження крові. Автор переймається симпатією і повагою до свого персонажа, але також Тургенєв прекрасно розуміє неспроможність образа Базарова тенденціям часу, називаючи його зайвим, вказуючи на передчасність його революційних і демократичних переконань і поглядів. Тому він і не залишає герою шансів на порятунок, використовуючи, можна назвати, досить витончений спосіб розгромленого Євгенія Базарова як любов.

На прикладі взаємин Євгенія Базарова і його батьків Іван Тургенєв показує взаємини батьків і дітей непростого в історичному зрізі часу середини 19 століття. Хоча уми «батьків» сповнені консерватизму і сподівання на волю божу, як ми це читаємо по способу життя батьків Базарова, які в міру освічені, визнають, що розмірене сільське життя залишає їх далеко від сучасних ідейних течій, і виливають свої переживання вони в молитві до богу, а думки «дітей» заражені безвір’ям, зарозумілістю, духом революціонерство і необхідністю назрілих змін, що знаходить своє відображення в образі центрального героя роману, автор знаходить позачасові і внеідейние точки дотику поколінь. Цим об’єднанням з точки зору Тургенєва виступає Всеприймаючий батьківсько-дитяча любов і прихильність. У книзі Василь Іванович і Аріна Власівна Базарови всією душею стурбовані зреченням їх сина Євгена від віри. Ця любов-турбота відчувається протягом усього роману, хоч самих персонажів автор виводить лише в самому кінці твору. Саме вони оточують своєю підтримкою, теплом, і якщо не розумінням, то безумовним прийняттям свого сина, коли він нього відреклися друзі, улюблена жінка, коли він сам відкидає значиму частину своєї особистості. І, природно, що така щирість батьківських почуттів не залишається без відповіді у Базарова. Вже помираючи, він довго відмовляється від сповіді, залишаючись вірним своїм ідеалам. Але у фіналі, будучи вже без свідомості, а значить – поза розуму, Базаров погоджується на причастя.

Такий фінал можна вважати символічною перемогою батьківсько-синівської любові, яка виступила єдиною любов’ю в романі, яка дозволяє розкрити, збагатити і доповнити, нехай і на самих останніх сторінках твору, образ головного героя, надаючи йому завершеність і цілісність.

Посилання на основну публікацію