Солженіцин «Матренин двір» – сюжет і аналіз

Влітку 1956, з початком хрущовської відлиги, О. Солженіцин, який відсидів раніше великий термін у ГУЛАГу, повертається з казахстанської посилання на Центральну Росію. Завдяки новим віянням, недавнім зеку не відмовляють тепер стати шкільним вчителів у володимирській селі Тальново. Солженіцин поселяється в хаті місцевої мешканки Мотрони Василівни – жінки років шістдесяти, часто хворіє. У Мотрони немає ні чоловіка, ні дітей. Її самотність скрашують лише заставлені всюди в будинку фікуси, та підібрана з жалості колченогая кішка.

З теплою, ліричною симпатією А. І. Солженіцин описує нелегке життя Мотрони. Багато років у неї немає ні рубля заробітку. У колгоспі Мотрона трудиться «за палички трудоднів в замусленной книжці обліковця». Вийшов після смерті Сталіна закон нарешті дає їй право домагатися пенсії, але й то не за себе, а за втрату зниклого безвісти на фронті чоловіка. Для цього треба зібрати купу довідок, а потім багато разів возити їх в соцзабез і сільрада, за 10-20 кілометрів. Хата Мотрони сповнена мишей і тарганів, яких неможливо вивести. З живності вона тримає лише козу, а харчується в основному «Картового» (картоплею) розміром не більше курячого яйця: крупніше її піщаний, що не удобрений город не дає. Але і при такій нужді Мотрона залишається світлою людиною, з променистою усмішкою. Добрий настрій їй допомагає підтримувати робота – походи за торфом в ліс (з двопудових мішком за плечима по три кілометри), косовиця сіна для кози, клопоти по господарству. По старості і хвороб Мотрона вже відпущена з колгоспу, але грізна дружина голови раз у раз наказує їй безкоштовно допомагати на роботах. Мотрона легко погоджується підсобити без грошей і сусідам на городах. Отримавши-таки від держави рублів 80 пенсії, вона справляє собі нові валянки, пальто з ношеного залізничної шинелі – і вважає, що життя її помітно покращилася.

 

Незабаром Солженіцин дізнається і історію заміжжя Мотрони. У молодості вона збиралася вийти за сусіда Тадея. Однак того в 1914 забрали на німецьку війну – і він безвісно канув на три роки. Так і не дочекавшись звісточки від нареченого, в переконанні, що він загинув, Мотрона пішла заміж за брата Тадея, Юхима. Але кілька місяців потому Фаддей повернувся з угорського полону. У серцях він погрожував порубати сокирою Мотрону з Юхимом, потім охолола і взяв за себе іншу Мотрону, з сусіднього села. Вони з нею так і жили по сусідству. Фаддей славився в Тальново владним, скаредним мужиком. Дружину він постійно бив, хоча і мав від неї шістьох дітей. Шестеро було і у Мотрони з Юхимом, але жоден з них не прожив більше трьох місяців. Юхим, пішовши в 1941 на іншу війну, з неї не повернувся. Дружна з дружиною Тадея Мотрона випросила у неї молодшу доньку, Кіру, десять років виховувала її, як рідну, а незадовго до появи в Тальново Солженіцина видала її заміж за паровозного машиніста в село Черусти. Історію про двох своїх женихів Мотрона розповіла Олександру Ісаєвичу сама, хвилюючись при цьому, як молода.

Кірі і чоловікові її в Черусти треба було отримати ділянку землі, а для цього – швидко поставити яке-небудь будову. Старий Фаддей взимку запропонував перенести туди світлицю, прибудовану до Матрениного дому. Мотрона і так збиралася заповідати цю світлицю Кірі (а на будинок мітили троє її сестер). Під наполегливими умовляннями жодного Тадея Мотрона після двох безсонних ночей погодилася ще за життя свого, розламавши частина даху будинку, розібрати світлицю і перевезти в Черусти. На очах у господині і Солженіцина Фаддей з синами і зятями прийшли в Матренин двір, застукали сокирами, заскрипіли відривати дошками і розібрали світлицю на колоди. Три сестри Мотрони, дізнавшись, як вона піддалася на вмовляння Тадея, дружно обізвали її дурепою.

 

З Черусти пригнали трактор. Колоди світлиці повантажили на двоє саней. Повновидий тракторист, щоб не робити зайвого рейсу, оголосив, що потягне двоє саней відразу – так йому і по грошах виходило вигідніше. Безкорислива Мотрона сама, метушившись, допомагала вантажити колоди. Уже в темряві трактор насилу потягнув тяжкий вантаж з Матренин двір. Неспокійна трудівниця і тут не всиділа будинку – втекла з усіма, допомогти в дорозі.

Повернутися живий їй було вже не судилося … На залізничному переїзді трос перевантаженого трактора лопнув. Тракторист з сином Тадея кинулися ладити його, з ними туди ж понесло і Мотрону. У цей час до переїзду підійшли, задом і не включивши вогні, два зчеплених паровоза. Несподівано налетівши, вони на смерть рознесли всіх трьох, поралися біля троса, понівечили трактор, повалилися з рейок і самі. У крах ледь не потрапив подходивший до переїзду швидкий поїзд з тисячею пасажирів.

На світанку з переїзду на санках під накинутим брудним мішком привезли все, що залишилося від Мотрони. У тіла не було ні ніг, ні половини тулуба, ні лівої руки. А обличчя залишилося цілісіньке, спокійне, більше живе, ніж мертве. Одна жінка перехрестилася і сказала:

– Ручку-то праву залишив їй Господь. Там буде Богу молитися …

Посилання на основну публікацію