Соціально-філософські проблеми поеми «Мідний вершник»

Олександр Пушкін в «Мідному вершнику» поєднав філософські, соціальні та історичні аспекти. Основна соціально-філософська проблема твору – взаємини влади й особистості, держави і «маленької людини». Як відомо, їх інтереси часто не збігаються.

Важливим чином в поемі виступає Петро I. Це відома історична особистість, цар, який зробив багато для модернізації Росії. Але в творі Пушкіна він показаний в образі Мідного вершника.

Пам’ятник царю-самодержцю сприймається головним героєм як уособлення бездушної державності. Петро мислив глобально, вводив нові реформи, але його мало турбували інтереси простого люду. Цар наказав побудувати місто там, де природа була ворожа для людини. Місто Петербург спорудив на берегах річки. Тому, незважаючи на його красу, часті повені зруйнували долі багатьох простих людей. Серед них знаходиться і головний герой поеми – Євген. Він абсолютно звичайний, його прагнення – прагнення простої людини – створити і прогодувати сім’ю, народити з майбутньою дружиною діток. Герой працює дрібним чиновником, і не в силах чинити опір можновладцям. Він зауважує соціальну несправедливість і десь в глибині душі противиться їй. Євген не розуміє, чому одним дано незліченні багатства незаслужено, а інші весь час працюють і отримують гроші. Але на активні дії герой все-таки не здатний.

Перед нами типовий образ «маленької людини» в художній літературі. І, можливо, він би і прожив спокійно свою тиху життя, якби не трапилася трагедія – повінь.

У передмову поеми автор стверджує, що повінь мало місце в історії, що підтверджується в журналах того часу. Води Неви, немов озброївшись проти людини, піднялися і затопили практично все місто. Погубили вони і кохану Євгенія. Її з матір’ю будиночок не вцілів в стихійне лихо. Разом з ними немов загинула душа головного героя. Він не мав більше навіть звичайних цілей в житті. Винуватцем трагедії бідолаха вважав царя Петра, який, на його думку, спеціально побудував місто на річці. Тому кожен раз, проходячи повз Мідного вершника, він погрожував йому.

Такий протест подібний скоріше бреду, та й той незабаром припинився. Бідному Євгену стало раптом здаватися, що пам’ятник царю ожив і переслідує його вулицями міста. В результаті він став його боятися і проходив повз нього, опускаючи очі.

Таким чином, соціальна проблема поеми в страху простого народу, його безсиллі перед владою.

Вступ до поеми оповідає про Петра як про Великий государя, яке прославилося своїми діяннями на благо країни. Олександр Пушкін не применшує його достоїнств, навіть захоплюється його силою і талантом. Адже саме цей цар сприяв процвітанню Росії. На диких і бідних берегах Неви він побудував місто Петербург, який і сьогодні славиться своєю красою. Цар бачив в ньому символ нової могутньої держави, але не хотів бачити, що місто на воді таїть в собі загрозу.

Сучасний Пушкіну Петербург – це місто великих контрастів. Різка кордон між багатою елітою і звичайними людьми була очевидна. Багаті жили, не знаючи бід, тоді як «маленькі люди» приречені були жити і страждати.

Досить символічним є часто повторюване визначення Євгенія – бідний. Такий епітет дає читачеві зрозуміти, що автор до героя небайдужий, жаліє його.

Автор в поемі філософськи підійшов до проблеми держави і звичайної людини, він бачив, що конфлікт між ними завжди був і буде. Цю ж проблему розвивали і інші відомі письменники, будучи багато в чому солідарні з Пушкіним.

Посилання на основну публікацію