«Слова о полку Ігоревім» – скорочено

Рукопис починається зі звернення до великого і відомому співакові Бояна.

Говорилося про те, коли він співав: розчинявся в своєму мистецтві, ширяв попід хмарами, мчав вільним звіром по землі.

Автор «Слова о полку Ігоревім» пише про ті часи: від правління Володимира Мономаха, до Ігоря, нинішнього князя, який запланував з деякими воєводами і родичами повернути собі Руські землі, відібрати у половців землі аж до Чорного моря. Все починається з сонячного затемнення, на що молодий князь не звертає уваги. Проголосивши мова своїм воїнам, Ігор вирушає в дорогу до Дону.

Перший бій був виграний, русі придбали щедрі дари: золото, дівчата, паволоки і дорогоцінні камені. А до наступного ранку до половців приспіла підмога, почалася ще небачена нікому на Русі, кривава битва. Кілька днів тривав бій, а на третій день русичі впали, князь Ігор потрапив у полон. І тепер настала черга половців нападати на Руську землю.

У ці смутні часи Святославу, князю київському, сниться недобрий сон. Бачить він одягненим себе в чорне сукно на дерев’яному ліжку і п’є гірке вино.

До ранку князь дізнається про поразку Ігоря. Незадоволений був князь, не рад Всеволоду і Ігорю, не підтримував він такі раптові завоювання земель. Тепер Святослав просить всіх князів руської землі прийти на допомогу в боротьбі з половцями. А дружина Ігоря, Ярославна, плаче так, що її горе чутно до самого Дунаю, скаржиться вітрі.

Ігор збігає з полону, а хани, які полонили його, Гзак з Кончаком, женуться за князем вдень і вночі.

Князь повертається на батьківщину, городяни звеличують хвалу Ігорю Святославовичу і усім учасникам в поході на половців.

Посилання на основну публікацію