Склад літературного твору. Функції персонажа

Ще Аристотель в “Поетиці” писав, що при аналізі твору слід відзначати “що” (предмет) і “як” (засіб), а Юрій Тинянов іронічно вказував, що форма і змісту співвідносяться так само, як стакан і вино. У літературному творі, що представляє собою формально-змістове єдність, виділяють план вираження (форму) і план змісту.

До плану вираження відносяться

  • художню мову твору,
  • композиція,
  • сюжет,
  • система образів. При цьому образами в літературі є характери, портрети, пейзажі, деталі.

До плану змісту відносяться

  • тематика твору – предмет авторського осмислення;
  • проблематика – коло питань, що вирішуються автором;
  • ідея – основна думка, то, заради чого твір написано; сукупність ідей твори називається авторською концепцією;
  • пафос – емоційна спрямованість твору. Виділяють героїчний, трагічний, романтичний, сатиричний, сентиментальний і т.д. пафос.

Художній світ твору характеризується тим, що, з одного боку, письменник використовує реальні (жізнеподобние) факти, з іншого, в творі присутня вигадка і умовності. Іншими словами, літературний текст представляє читачеві художньо освоєну і перетворений реальність. Найбільш великими одиницями художнього світу є персонажі. Їх поведінка, думки, портрети, побут, навколишній їх предметний світ стають основою сюжету. А сюжет, в свою чергу, так чи інакше виражає авторську ідею.

Персонаж (від лат. Persona – особистість) – або плід письменницької уяви (Робінзон Крузо у Дефо, лиллипутов і велетні у Свіфта), або результат домислювання реально існуючого особи (Пугачов в пушкінської “Капітанської дочці” або Іван Грозний в “Пісні про купця Калашникова “Лермонтова), або варіант” добудовування “існуючого літературного образу. При цьому персонажем може бути не тільки людина, але і його тварина або предметне подобу. Персонаж, за словами літературознавця В.Я. Проппа, завжди носій певної функції і фактор руху подієвого ряду.

Найважливіша функція персонажа – уявлення ціннісної орієнтації. Саме з позицій характерних для персонажа цінностей його відносять до позитивних або негативних. Персонаж може виступати як носій видатних якостей, які є нормою з точки зору системи суспільних цінностей (доброти, чуйності, щирості, вірності, сміливості) – таких персонажів називають героями (термін, що з’явився в давньогрецькій літературі). Однак персонаж може бути носієм якостей, засуджених і / або висміюють суспільством (злоби, боягузтва, жадібності, пригніченою або не відбулася людяності) – таких персонажів називають антигероями (термін Ф. М. Достоєвського).

Незважаючи на те, що між персонажем і автором завжди існує дистанція, австорское ставлення до персонажу може бути спорідненим або відчуженим, але не нейтральним. Дистанція зберігається і в автобіографічних творах, в яких автор оцінює власний досвід минулого з висоти прожитого часу.

Посилання на основну публікацію