1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Література
  3. Що таке епоха Просвітництва?

Що таке епоха Просвітництва?

Культура ніколи не стоїть на місці. Вона постійно перебуває в розвитку, в русі. Кожне століття несе за собою щось нове і раніше незвідане. Так, наприклад, XVIII століття ознаменувалося новим, одним з головних етапів в історії культури – пізнім класицизмом, або, як його ще називають, просвітою. Якщо Вам цікава ця тема, то продовжуйте читати.

Історія виникнення

Перш ніж дати характеристику даному напрямку, важливо визначитися з його визначенням. Епоха просвітництва – це один із значущих періодів в розвитку культури кінця XVII- середини XVIII століть. Він тісно пов’язаний з досконалістю і розвитком соціальної, філософської та наукової думки. Його основами є філософія, яка ставить на вершину всього розум, – раціоналізм і протягом, в якому відсутні будь-які релігійні заборони на знаходження істини, – вільнодумство.

Історія освіти почалася ще в далекому XVII столітті в Англії. Але потім охопила і прилеглі території – Францію, Росію, Німеччину. Потім цей напрямок проникло і в ряд інших європейських країн. Але, не дивлячись на те, що прабатьком класицизму вважається Англія, величезний внесок в його розвиток внесла Франція. Саме французькі філософи і просвітителі зрадили напрямку вигляд, відомий зараз. Його ідеї і принципи знайшли своє відображення в Декларації незалежності США і Декларації прав людини і громадянина Франції. Також завдяки його впливу відбулися деякі зміни в соціальній сфері Америки і Європи – було скасовано рабство, законодавча система стала більш гуманною, послабилася влада церкви на різні сторони життя, похитнулося вплив аристократії.

Що стосується тимчасових рамок епохи просвітництва, про них точно сказати складно. Деякі історики вважають, що цей напрямок сформувалося в XVII столітті. Інші вважають, що тільки лише в середині XVIII століття. Така ж ситуація спостерігається і з завершенням епохи – або 1778 рік (смерть видатного французького філософа Вольтера), або 1800-1815 роки (старт Наполеонівських воєн).

Головною ідеєю напрямки прийнято вважати філософське вираз сенсуалізму – «tabula rasa», тобто «чиста дошка». Людина народжується без будь-якого індивідуального розумового наповнення або генетично обумовлених можливостей і схильностей, зате протягом всього свого життя він намагається накопичити якомога більше досвіду, знань, умінь, і саме цей набутий згодом «малюнок» на чистій дошці складає моральні та інтелектуальні особливості кожного з нас. Дане словосполучення часто можна зустріти в роботах Джона Локка, наприклад, «Досвід про людський розум».

Філософія

Відмітна особливість освіти – віра в позитивну зміну світу і життя людей через освіту. Саме тому основними ідеями вважаються загальне навчання, виховання і випливало із цього рівність. Адже якщо від природи все ми чисті, як дошки, то не може бути ніякого кастовий поділ в суспільстві: всіх треба оцінювати виключно по вченості. Таке розуміння людської природи було досягнуто завдяки епосі географічних відкриттів, розвитку науки, філософії, культури. Люди щиро повірили, що доступ до знань і старанність з кожного можуть зробити Френсіса Бекона.

Так як освіта зачіпає більшою мірою суспільне життя і філософію, то різні умоглядні теорії безпосередньо пов’язані з ними. Основними вважаються:

  • теорія природних прав людини
  • теорія суспільного договору
  • теорія розподілу влади
  • теорія розумного егоїзму

У цю епоху правлять бал три чільних думки:

  • Перша – розум лежить в основі всього. Він допомагає людині знайти успішну і щасливе життя. Але розум формується разом з душею, тому вони нерозривно пов’язані, і моральність варто шанувати ніяк не менше розуму.
  • Друга – Бог лише створив світ, а ось подальший його розвиток йде вже за певними законами і правилами, які створені людьми. Про них же залежить їх рівень інтелекту, можливості, перспективи. Вони, а не небесний Отець, повинні самовдосконалюватися і працювати, щоб бути гідними свого всемогутнього батька.
  • Третя – нерозривний зв’язок з природознавством. Навколишній світ потребує вивчення, природничі науки стають затребуваними на державному рівні, їх більше не заперечує церква, а вчених більше не переслідують, як магів і чарівників.

Також епоха освіти відрізнялася і своєю психологією. Багато філософів і просвітителі, яких часто називали енциклопедистами, заперечували вплив будь-яких сил, які були приховані від розуму або досвіду, на людей і їхні вчинки. На думку деяких представників даного напрямку (Ж. Ламетрі, Д. Дідро, К. Гельвецій), людина являє собою не що інше, як машину, що потрапила під вплив умов цивілізацій.

Говорячи про цей час, не варто забувати і про освічений абсолютизм. З приводу визначення цього терміна сперечаються багато вчених світу.

Деякі дотримуються думки, що це політика держави, спрямована на збереження традицій і монархічних порядків, але в той же час прагне до наукового прогресу і раціонального управління.

Інші вважають, що освічений абсолютизм – це новаторська форма правління, спрямована на демократизацію суспільства, і поштовх до формування і розвитку буржуазії, так як дворянство при ньому втрачає свої лідируючі позиції, і на політичну арену висуваються талановиті, а не знатні люди.

До того ж існує думка, що це одна зі стадій розвитку абсолютної монархії і нічого нового, крім популізму, не несе.

Освічений абсолютизм з’явився завдяки діяльності Вольтера, Дідро, Руссо і Монтеск’є, а саме їх теорії природного права. На їхню думку, щоб досягти гармонії в державі, необхідно повернути кожній людині права і свободи, наділити всіх рівністю і поставити на чільне країни мудреця. Ця ідея сподобалася багатьом правителям-монархам у всій Європі, зокрема, вінценосним особам з Росії, Пруссії та Австрії.

В епоху просвітництва основними напрямками вважалися:

Атеїстичне-матеріалістичне – мається на увазі, що Бога не існує взагалі, а світ був створений за одним із сценаріїв, продиктованих раціоналістичної парадигмою мислення. Основними представниками є Д. Дідро, Д. Локк, Ф. Вольтер, Ш. Монтеск’є і багато інших.

Утопічно-соціальне – за основу взято побудову ідеального суспільства, в якому лідируючі позиції займають справедливість і рівність. Представники: А. Сен-Сімон, Г. Бабеф, Р. Оуен.

В кінці XVII – середини XVII століття в Європі спостерігається феодальний криза. За ним послідували сутички між різними класами людей. Все це призвело до формування класової боротьби і становленню певних ідеологій. Ось їх опорні ідеї і постулати, що становлять основу філософії епохи просвітництва:

  • Головні поняття – розум і просвіта.
  • Щоб не допустити невігластва, необхідно навчатися і вивчати щось нове. Це посприяло вдосконалення науки і філософії.
  • Основне завдання – змінити людину в кращу сторону.
  • Становлення світського суспільства. Перехід від раціоналізму до сенсуалізму.
  • Поява нового виду мислення – універсалізму.

Основні ідеології:

  • Універсалізм – багатостороннє, комплексне бачення буття. Необхідно бачити світ в цілісності, не розділяючи його поодинокі частини і не намагаючись пояснити і зрозуміти універсум, характеризуючи роздроблені елементи.
  • Сенсуалізм – філософський напрямок, що закликає довіряти тільки відчуттям і досвіду, як первинного і самому достовірного методу пізнання.
  • Раціоналізм – метод пізнання, згідно з яким розум первинний. І поведінка, і розумовий процес людей повинні мотивуватися і оцінюватися розумом.
  • Матеріалізм – парадигма мислення, у відповідність з якою матерія є первинним початком по відношенню до вторинних ідеалам. Тобто, спочатку виникла об’єктивна реальність, а потім тільки на її основі з’явилися ідеальні явища (воля, свідомість, мораль).

Список філософів

Франсуа Марі Вольтер (1694- 1778 рр.) – засновник освіти Франції, філософ, літератор. Його ідеї полягають в тому, що Бог тільки створив світ, але не управляє ним. А ось головне – це свідомість, що є властивістю матерії. Також він продовжував справу Д. Локка про сенсуализме. Основні роботи в області філософії: «Філософські листи» (1733 рік), «Філософський словник» (1764-1769 рр.) І «Метафізичний трактат» (1734 рік). Також він написав досить фривольні художні твори, сатирично висміюють табу і умовності відсталих і закріпачених людей.

Дені Дідро (1713 – 1784 рр.) – матеріаліст, філософ, просвітитель, письменник. Його міркування повні думками про матеріальний бік життя, про спільність руху і матерії, свідомості і матерії. Він, так само, як і Вольтер, слідував за сенсуализмом Локка. Був одним з ідейних організаторів буржуазної французької революції. Головні праці: «Енциклопедія» (у співпраці з Жаном Батистом Д’Аламбер), «Думки про пояснення природи», «Розмова Д’Аламбера з Дідро», «Монахиня», «Племінник Рамо» і т.п.

Жан Жак Руссо (1712 – 1778 рр.) – філософ, психолог, ідеаліст. Головна мета його діяльності – показати гріховність суспільства того часу. Він вважав, що все зло йде від соціальної нерівності та цивілізації, а модернізація науки веде до змін в моралі людей. Ідеалом він вважав повернення людини на лоно природи, де його не торкнуться пороки міста: жадібність, гординя, лицемірство і хіть. Він виступав проти феодалізму, підтримував буржуазну демократію і загальне рівноправ’я. Також був продовжувачем сенсуалізму. Значні роботи: «Міркування про походження і підставах нерівності між людьми», «Чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню моралі», «Еміль, або Про виховання» і «Про суспільний договір, або Принципи політичного права», але всі праці були спалені.

Шарль Луї Монтеск’є (1689 – 1755 рр.) – французький письменник, історик, філософ. У своїх роботах він критикує політику і лад Франції в ті часи, негативно висловлюється про феодалізмі. Монтеск’є виступає за конституційну монархію, де спостерігається поділ влади. Головні праці: «Про дух законів» і «Перські листи».

Жан Мелье (1664 – 1729 рр.) – філософ-матеріаліст, католицький священик. Критикував політичний лад Франції, виступав за те, щоб люди організували революцію. Відомий лише однією роботою «Заповіт», яка була вперше видана в Англії.

Жюльєн Офре де Ламетрі (1709 – 1751 рр.) – французький філософ-матеріаліст і лікар. Займався розвитком еволюційних уявлень про прогрес суспільства, відкидав кардинальні рішення і радикальні погляди. Вважав, що тіло панує над духом. Його головна робота – «Людина-машина» – розглядає людину в порівнянні з годинниковим механізмом.

Гельвецій (1715 – 1771 рр.) – французький філософ і літератор. На його думку, для досягнення наукового «стилю життя» необхідно, щоб держава за допомогою регулювання забезпечило людей моральним, етичним і культурним вихованням. Основні роботи: «Про розум» і «Про людину».

Що стосується німецької освіти, то тут найбільш значущими є Х. Вольф (1679 – 1754 рр.) І Г. Е. Лессінг (1729 – 1781 рр.).

Просвітницька культура

Новаторська діяльність епохи справила великий вплив і на культуру. Багато діячів відкрили для себе нові можливості, здобули свободу творчості. Загальна культурна тенденція – використання попередніх форм, але вже в новій інтерпретації. У більшій частині, використання раніше протилежних стилів – романтизму і класицизму. Якраз в період освіти зароджується сентименталізм, який характеризується високоморальним змістом і чутливістю, яка була зведена в культ.

Що стосується образотворчого мистецтва, то тут з’являється новий стиль – жанровий живопис. Одне з головних місць займає і інтимний портрет.

У першій половині XVIII століття з’являється стиль рококо, який відрізняється своєю помпезністю, пишністю та вишуканістю.

Але все новаторства епохи просвітництва об’єднує спільна думка – віра в розум породжує переконання в можливості позитивного зміни людини і гармонійного стану суспільства.

В літературі

Відмітна риса літератури саме цього періоду – велика кількість філософських міркувань і різних державних проблем в творах. Головним героєм зазвичай виступає освічена та інтелігентна людина, яка намагається змінити світ на краще. Найчастіше, саме він висловлює всі авторські думки і ідеї.

Всі твори епохи просвітництва (найчастіше романи) рясніють закликом до утворення і читання. Не дивно, адже в текстах переважають роздуми про багатьох актуальних темах.

Також в цей час в прискореному темпі друкуються газети, видаються книги та енциклопедії. Утворюються світські гуртки і громадські організації.

Найбільш відомі твори:

Франсуа Марі Вольтер, «Філософський словник» – головна праця мислителя. У цьому творі він розглядає багато соціальних і наукові теми, критикує релігію і дає свою оцінку що відбувається.

Франсуа Марі Вольтер, «Кандид» – найбільш відомий твір філософа. У цій повісті автор за допомогою своїх героїв сміється над багатьма курйозними і абсурдними проявами дійсності, а також виносить вирок штампам і шаблонами поведінки, прийнятим в святенницьких і пуританських колах.

Дені Дідро, «Діалоги» – в цьому збірнику зібрані повчальні бесіди філософа з багатьма людьми.

Дені Дідро, «Рамо» – одне з головних творів філософа-матеріаліста. У ньому представлений діалог між самими письменником і Рамо, які міркують на багато філософських і соціальні теми.

Шарль Луї Монтеск’є, «Перські листи» – сатиричний роман. Головний герой вирушає в Париж, звідки і надсилає своїм друзям замітки, що стосуються життя в цьому місті.

Жан Жак Руссо, «Еміль, або Про виховання» – психологічний роман філософа, в якому він закладає базис для розвитку нової педагогіки.

Даніель Дефо, «Робінзон Крузо» (тут ви можете знайти детальний аналіз Робінзона Крузо) – роман, що розповідає про становлення людини в природному середовищі.

Джонатан Свіфт, «Подорож Гуллівера» – фантастичний і сатиричний роман. У ньому відкрито розповідається про пороках і гріхах людей, хоча формально йдеться про подорож героя в світі ліліпутів і велетнів.

У живописі

Як вже було зазначено раніше, головне новаторство епохи просвітництва в живопису – це поява стилю рококо. Героїні цих картин, античні богині і німфи, часто зображувалися на тлі розкішних палаців і неймовірною зелені. Основний сюжет – любовний. Найбільш яскраво це помітно в творчості французького художника Франсуа Буше ( «Тріумф Венери», «Геркулес і Омфала», «Венера, яка просить у Вулкана зброю для Енея», «Туалет Венери»).

Важливе місце займали гравюри і фрески. В цьому напрямку не було рівних Джованні Тьєполо ( «Ангел, який рятує Агар», «Аполлон і Дафна», «Зустріч Антонія і Клеопатри,« Шлюбне угоду »,« Меркурій і Еней »), останнім з представників великої венеціанської школи.

Пейзажі, особливо міські, також користувалися великою популярністю. У цьому жанрі відзначився Франческо Гварді ( «Великий канал в районі рибного ринку», «Гондола в лагуні», «Вид площі з палацом», «Венеціанський дворик») і Антоніо Каналетто ( «Колізей,« Венеція »,« Вид на Темзу » , «Вид на затоку святого Марка», «Вид на великий канал. Венеція»).

Найвідоміші портрети епохи просвітництва належать Томасу Гейнсборо ( «Дама в блакитному», «Містер і Місіс Ендрюс», «Портрет місіс Мері Грем»).

В театрі

Справжнє переродження театру сталося саме в XVIII столітті. «Золотий вік», як скажуть деякі. Грають, в основному, комедії, але іноді і трагедії (наприклад, «Фауст»).

По всій Європі відкривається безліч театрів. В одній тільки Венеції їх 7 штук! В Англії з успіхів грають твори Річарда Шерідана – «Школа лихослів’я», «Суперники» і багато іншого. У Венеції – «Шинкарі» Карло Гольдоні, а по всьому світу аншлаги збирала п’єса Бомарше «Одруження Фігаро».

ПОДІЛИТИСЯ: