Епіграф – це цитата, яку поміщають на чолі твору або його окремої частини з метою показати дух твору, його зміст, ставлення до нього автора і т. д. Епіграф являє собою коротку закінчену фразу або цитату і розміщується автором після назви твору.
Що стосується самого слова «епіграф», то воно відоме ще з античних часів. Стародавні греки епіграфом називали написи, які писалися на надгробках або на стінах будівель. Літературні епіграфи вперше з’явилися у творах письменників, що належать до епохи Відродження. Тоді епіграфи ще не були так поширені, як зараз, широке поширення вони набули лише в кінці XVIII століття.
До XIX століття в Росії стало модно додавати епіграф не тільки до початку твору, але і починати з епіграфа кожну його частину. За вдало підібраному эпиграфу і правильного його використання колись судили про освіченість і начитаність автора. У свій час епіграфи вміло використовували такі знамениті люди, як О. С. Пушкін, Н.В. Гоголь, Л. Н. Толстой та багато інших.
Автори літературних творів використовують епіграф з різними цілями. Серед основних причин написання епіграфів можна виділити наступні:
- – коротко описати основний сюжет книги;
- – загострити увагу читача на основному настрої і дусі твору в цілому;
- – заздалегідь ознайомити читача з персонажами твору;
- – показати власне ставлення до подій або героїв твору.
Приклади використання
В українській літературі епіграфи зустрічаються в самих різних жанрах:
- – у ліричних творах;
- – у художній прозі;
- – в романах;
- – у віршах;
- – у нарисах і т. д.
Добре продуманий епіграф дозволяє читачеві вникнути в те, що автор хотів сказати між рядків. В якості прикладу можна згадати роман О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», де кожна глава твору починається з епіграфа.