Антитеза у літературі – це зіставлення будь-яких протилежностей, будь то предмети, поняття, явища або композиційні складові (серед яких характери героїв твору, образи, пейзажі, деталі тощо). Антитеза являє собою одну з синтаксичних фігур посилення. В якості прикладу можна згадати рядок з твору М. Ю. Лермонтова «Демон»:
«Клянусь, я першим днем творіння, Клянуся його останнім днем»
або уривок із «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна
«Вони зійшлися: хвиля і камінь, вірш і проза, лід і полум’я… Хоч не настільки різні між собою».
Дуже часто антитезу оратори використовують з метою посилення впливу на слухачів. Яскравим прикладом може слугувати відоме гасло
«Хто був ніким, той стане всім!»
Антитеза часто використовується і в усній народній творчості.
Для того щоб краще розібратися в тому, що таке антитеза в літературі, згадаємо популярні прислів’я та приказки, засновані на протиставленні. Наприклад, вирази:
- «Ситий голодного не розуміє»;
- «Гусь свині не товариш».
Вони за своєю будовою повністю йдуть у антитезу. Завдяки протилежним поняттям і властивостями ємно і у стислій формі тут виражається вся суть прислів’їв.
Істотна умова антитези – супідрядність протилежностей об’єднуюча їх у загальне поняття. Така супідрядність не обов’язково логічно точна. Наприклад, прислів’я:
- «Рідко, але влучно»;
- «Малий золотник, але дорогий».
Вони відносяться до антитез, при цьому самі по собі поняття рідкісний і влучний, малий та дорогий не супідрядні логічно як світло і темрява, початок і кінець. А якщо в творах трапляються стежки, то логічна неясність проявляється ще сильніше. Наприклад:
«Нині полковник, завтра небіжчик».