Сенс назви роману «Ідіот»

Знаменитий роман Федора Михайловича Достоєвського «Ідіот» був написаний за кордоном. Автор перебував далеко від батьківщини, але прекрасно знав, що там відбувається. Більше число складнощів викликав план твору, він постійно видозмінювався, ускладнювався, а ось написання пройшло легко і невимушено.

Головна ідея роману – зображення людини прекрасного і позитивного в усіх відношеннях. Це завдання не з легких. Адже прекрасне – це не що інше, як ідеал, а зобразити його достовірно навряд чи представляється можливим.

На світлі все-таки є одне прекрасне обличчя? Як ви думаєте, хто це? Звичайно, Ісус Христос. Явище його народу – нескінченне і неймовірне диво.

Але як співвіднести назву роману і той ідеал, втіленням якого в романі став Лев Миколайович Мишкін? Чому ж тоді письменник назвав героя, який наївний і чистий, готовий на самопожертву заради іншої людини, є справжнім прикладом, ідіотом?

Відповідь на це питання є. Головний герой роману Достоєвського, «Князь Ісус Христос» в земному вигляді, так його називає сам автор в чорнових начерках, такий прекрасний якраз тому, що ідіотічен. Правда, не слід забувати і про значення слова «ідіот». У перекладі з грецької мови воно означає «окрема людина». Тобто той, хто не схожий на інших, відмінний від людських пристрастей і гріхів, що не йде за натовпом, а вибрав своє індивідуальне напрямок.

Він дотримується тільки своїх внутрішніх принципів і переконань, зовнішні впливи не мають на нього ніякого впливу. У ньому ще є імпульси, притаманні спочатку закладеним засадам, – мир у всьому світі, все люди – брати. Ці природні риси набирають дисгармонію з навколишнім світом. І під тиском виявляються нормальні, абсолютно здорові люди.

Згадайте, з якою повагою на Русі ставилися до юродивим. Їх не можна було образити, ці люди відзначені самим Богом.

Таким чином, «ідіот» Федора Михайловича зберіг в собі чистими все моральні реакції і помисли. Тому-то він так симпатичний оточуючим і притягує до себе абсолютно різних людей. Всі вони ще не забули християнські заповіді, і ця людина, як уособлення оних, привертає до себе.

Дотримуючись ідеї Достоєвського, ми розуміємо, що якщо розум не керує людиною, той віддається гріховним думкам, слід розпусної велінням серця, запалюється такими почуттями, як заздрість, гординя, корисливість.

А там, де все навпаки, і панує розум, людина вільна від життєвої суєти, духовно чистий і осяяний, морально багатий.

Князь Мишкін, природно, другий тип. Він абсолютно не залежить від навколишнього оточення, від влади грошей, яка обтяжує над усіма. Для Рогожкіна він справжній юродивий, хоча б ще й тому, що зовсім далекий почуттєвих насолод. Князь поміркований і непорочним, і це, як броня, захищає його від заздрості, помсти, дріб’язковості і образ.

Князь Мишкін впливає на всіх персонажів, з ним пов’язаних. Без нього неможливо їх перетворення і відродження.

Посилання на основну публікацію