Розвиток європейської літератури в 17 столітті

Говорячи про 17 століття, важливо враховувати, що в історії літератури це не календарне поняття, а позначення самостійної епохи, для якої характерні нові художні тенденції. 17 століття – це етап розвитку західноєвропейської літератури між Відродженням і Просвітництвом, який відбив у тій чи іншій формі протиріччя епохи.
17 століття в історії – це час розпаду феодальних відносин і формування більш прогресивного ладу – капіталістичного. Це час створення національних держав, а відповідно, і національних літератур.

В Англії та Нідерландах відбуваються буржуазні революції (в Англії – 1648); у Франції терпить крах рух Фронди, що в підсумку призводять до зміцнення абсолютизму; в Німеччині – Тридцятирічна війна (1648-1648), яка дозволила жорстоко розправитися з селянством, в Каталонії і Італії спалахують селянські повстання, придушення яких зміцнило становище феодалів. Також слід згадати про такий загальноєвропейському явище, як Контрреформація, з яким було пов’язано «католицьке відродження» у Франції, що дозволило зберегти в 17 столітті позиції феодалізму в цій країні.

17 століття – це епоха нових відкриттів. Багато звичні для нас звичаї, предмети побуту та одягу вперше з’явилися саме в цей час. Починає застосовуватися віконне скло, з’являється фортепіано. У число столових приборів вперше входить вилка, традиційна плоска підошва в жіночому взутті замінюється каблуком, звичним стає вживання раніше невідомих або маловідомих напоїв (кава, чай).

17 століття в науці – це час розквіту раціоналізму (людина вірить тільки в силу розуму), тому в цей час розвиваються точні науки (астрономія, фізика і математика). Найбільш значущими є відкриття Галілея і Кеплера (закони руху небесних тіл), Ньютона (закон всесвітнього тяжіння), а також відкриття в області математики Декарта, Ньютона, Ферма і Лейбніца (геометричний аналіз, теорія чисел, квадратні корені). Земля вже не сприймається як центр світобудови, відповідно, змінюється уявлення про взаємозв’язок людини і навколишнього світу.

Література цього часу втрачає характерну для Відродження гармонійність світовідчуття, уявлення про цілісність людської натури, про єдність громадського та особистого начал. На перший план висувається осмислення антагонізму між особистістю і суспільством, між піднесеними ідеалами і реальною дійсністю.

Тому виникає нове трактування людської природи. Якщо письменники Ренесансу (Рабле, Боккаччо, ранній Шекспір) розкривали в своїх творах безмежні можливості людської натури, то в 17 столітті стали очевидними внутрішні протиріччя людини: духовна міць і тілесна слабкість. Так відбувся відхід від антропоцентризму епохи Відродження (від грец. «Антропосе» – «людина» і лат «centrum» – «середина, центр»). У літературі розвиваються трагічні мотиви, що намітилися в епоху Пізнього Відродження. Колізії історичного процесу, глибокі соціальні протиріччя служать джерелом багатьох художніх відкриттів. Мільтон, Кальдерон, Корнель, Расін, Мольєр, Гриммельсгаузен шукають об’єктивні закономірності, що управляють людською долею: а в комедіях і романах зображається соціальне середовище, соціальні умови, що впливають на формування особистості.

17 століття знаменується початком зародження і розвитку громадської думки: виникає періодична преса. З’являються публіцистичні жанри, наприклад, утопія (твори Кампанелли і Сірано де Бержерака про ідеальних державах). У жанровій системі відбуваються серйозні зрушення. Розквітає драматургія (початок цього процесу – в пізньому Відродженні, у творчості Шекспіра та Лопе де Вега). Великі драматурги 17 століття: Тірсо де Моліна і Педро Кальдерон (Іспанія), П’єр Корнель, Жан Расін і Жан-Батист Мольєр (Франція), Бен Джонсон і Драйден (Англія), Грифиус (Німеччина). Розквіт драми пов’язаний з драматичним світовідчуттям епохи. Певних успіхів в 17 столітті сягає роман (витоки – творчість Сервантеса). Романи пишуть Сорель і Скароні (Франція), Гриммельсгаузен (Німеччина), Беньян (Англія).

17 століття відзначене виразним позначенням літературних напрямів: розвиваються бароко і класицизм, зароджується просвітницький реалізм.

Посилання на основну публікацію