Романтизм в Німеччині

У Німеччині романтизм почав формуватися в останні роки 18-го століття і дуже скоро став одним з найважливіших напрямків в літературі і мистецтві.

Основні принципи теорії романтизму сформулював Фрідріх Шлегель в роботі «Фрагменти».

Разом з ним стали працювати:

  • його брат Август;
  • Людвіг Тік;
  • Вільгельм Ваккенродер;
  • Фрідріх фон Гарденберг (псевдонім – Новаліс).

Також важливу роль у формуванні романтичної естетики зіграли філософи:

  • Фіхте;
  • Шеллінг.

Ця група письменників і поетів працювала в університетському місті Єна, в результаті чого і отримала назву єнськоа школа. Це був перший етап німецького романтизму.

Єнські романтики були ворогами всього застиглого і традиційного, тому зверталися до естетичних цінностей минулого і художніх відкриттів інших народів.

Ф. Шлегель називає романтичну поезію універсальної, а під універсальністю він розумів здатність поета-романтика осягати світ в його цілісності й багатогранності, бачити одне й те саме явище під різними кутами зору.

Оскар Уайльд писав:

«Мистецтво – це дзеркало, яке зображує того, хто в ньому дивиться, а зовсім не життя. Нехай критики розходяться в думці, художник залишається вірний собі».

Єнські романтики вважають, що поет наділений необмеженими можливостями, він все здатний передбачити. Новаліс:

«Справжній поет всевидющий: він дійсно всесвіт в малому зламі».

Романтики підтримують історичний підхід до літератури, тобто намагаються осмислити літературні твори з урахуванням історичних подій. Великий внесок у розробку жанрів внесли брати Шлегель: Август велику увагу приділяв драматургії, а Фрідріх провідним жанром сучасної епохи оголосив роман.

Важливим внеском в розвиток романтичної етики стала книга Ваккенродера «Серцеві виливи ченця, любителя мистецтв», яка була присвячена живопису і музиці.

Він відкидає сучасне німецьке мистецтво за те, що воно втратило велич і задушевність, і сумує, що сучасна людина перестала заслуговувати увагу художника. З Ваккенродера починається переоцінка місця і значення музики в ряді інших мистецтв.

Якщо теоретики класицизму еталон мистецтва бачили в античній скульптурі, то романтики більше підкреслюють принцип мальовничості, а найромантичнішим мистецтвом проголошують музику.

Гофман в статті про Бетховена писав:

«Ліра Орфея відчинила ворота пекла».

Потрібно відзначити, що в німецькому мистецтві першої половини 19-го століття саме музика завоює світову славу.

Другим етапом німецького романтизму стало творчість Гейдельберзьких романтиків. Визвольна війна проти Наполеона сформувала нові ідеї, які різко відрізняються від суджень і поглядів єнських романтиків.

Тепер на перший план висуваються поняття:

  • нації;
  • народності;
  • історичної свідомості.

Це і призводить до виникнення нового романтичного руху, своєрідним центром якого стало місто Гейдельберг. Там сформувався гурток поетів і прозаїків, яких приваблювало все істинно німецьке:

  • мистецтво;
  • культура;
  • історія.

Романтики другого етапу розбудили інтерес до національної старовини. Саме в ці роки публікуються і коментуються пам’ятники середньовічної німецької літератури, романтики звертаються до народної пісні (збірка пісень А. фон Арнима і К. Брентано «Чарівний ріг хлопчика»).

Найвищої досконалості досягає лірична поезія.

Провідними прозовими жанрами стають:

  • фантастична новела;
  • казка ( «Дитячі і сімейні казки» братів Грімм).

Однак романтики пред’являють до казки високі вимоги. Гофман писав:

«Цілого арсеналу безглуздостей і чортівні ще недостатньо, щоб вдихнути душу в казку, якщо в ній не закладений глибокий задум».

Посилання на основну публікацію