Реальне і вимисел у трагедії Гете «Фауст»

«Фауст» – шедевральний витвір генія німецької літератури Йоганна Вольфганга Гете, яке часто називають сміливим і своєрідним. Над цією трагедією автор працював практично все життя. Тому її можна назвати головним дітищем Гете. Втілюючи творчий задум, автор дотримувався традицій народного театру.

В основу сюжету «Фауста» лягла фольклорна історія про середньовічному доктора-чарівника. Тому слідуючи тому, що в творах фольклору часто переплітається реальність і вигадка, в «Фаусті» так само є місце, і реальному, і фантастичного.

Гете в трагедії ставить філософську задачу з’ясувати сенс життя людини. Для цього береться сюжет, вже з самого початку фантастичний, що має безліч містичних деталей.

Історія доктора Фауста привертала увагу своєю сміливістю. Згідно давній легенді, ця людина уклав угоду з містичними силами, продавши свою душу в обмін на знання.

Фауст Гете теж укладає таку угоду. Однак автор робить акцент не на надприродне, а на реальному прагненні людини пізнати таємниці буття. Так, Фауст використовує містичну допомогу, але для пізнання реального життя. Письменник відсуває в бік фантастичні нашарування, вдаючись до них тільки при необхідності розкрити ідейний задум.

Реальні персонажі, звичайні люди в трагедії взаємодіють з умовними образами (ельфами, ангелами і т.д.), і навіть з вічними образами, символами добра і зла.

Добро і людинолюбство уособлюється в образі Господа. А дух заперечення ми бачимо в Мефистофеле. З другим стикаються головні герої – реальні живі люди – Фауст, Вагнер, Маргарита.

Використовуючи в своєму творі відомий сюжет про зухвале Фауста, автор переосмислює його по-своєму. Доктор-маг, який переступив межі дозволеного, тепер стає відважним мудрецем, які шукають відповіді. Діяння Фауста і він сам вже не виглядають гріховними, як в фольклорних історіях. Автор підтримує свого героя в його пошуках.

Фауста не цікавить надприродний світ, а тільки земні реальні явища. Він каже, що лише на Землі живуть його прагнення. Все показане в драмі апелює до розуму людей, а не до їх релігійних почуттів.

Реальність і вигадка в творінні Гете злилися воєдино, в своєрідний олюднений реально-фантастичний світ.

До фантастичним сценам, які мають алегоричні або вічні образи, можна віднести «Пролог на небі», сцену з пуделем, епізод на кухні відьми, шабаш, повернення до життя античної красуні Олени Прекрасної.

Реальні життєві сцени показані на прикладі родини Маргарити, її оточення.

Реальною є і любов Фауста і Маргарити, незважаючи на допомогу містичних сил, яка призводить до трагічного фіналу. Саме їхні почуття були справжніми, і це підтверджує кінець твору, коли їх душі зустрічаються. А відносини з Оленою Прекрасною швидше ілюзорні, ніж реалістичні. Тому там немає місця справжньої любові.

Реальне і вимисел у трагедії «Фауст» гармонійно поєднані в один творчий світ автора.

Посилання на основну публікацію