Реалізм і народність байок Крилова

На особливу увагу заслуговують ті байки Крилова, в яких була зображена їм російська простонародна життя. «Мужики» його байок змальовані так жваво й правдиво, що не можна в Крилові не визнати великого художника-реаліста, найближчого попередника Гоголя.

Його байки – правдиві жанрові картинки, пройняті гумором, що відрізняються тонкістю малюнка і знанням російської життя. Це скоріше навіть не байки, а прекрасні реалістичні повестушки.

Наскільки його «повчальні» твори належать старої, відживаючої літературі псевдоклассіцізма, – настільки байки битоопісательной належать XIX століття, з його художнім реалізмом, особливо характерним для творчості Гоголя, Островського, Гончарова.

З творів цієї групи особливо цікаві – «Дем’янова юшка», «Два мужика», «Три мужика», «Кіт і Кухар». Вони всім добре відомі. Головні переваги цих байок – чудова мова, стислий і виразний, глибоке і тонке знання людського серця, вміння тільки за допомогою слів і розмов дійових осіб малювати їх характерні, типові риси, – властивість кращих письменників XIX століття.

Великий художній талант, розуміння людського серця, вміння вдивлятися в життя, влучно й дотепно висміювати людські слабкості, знання рідної мови і російської життя допомогли Крилову стати в ряди першокласних письменників. Талант висунув нашого великого байкаря з ряду його сучасників, змусив його творити так, що читач від читання його байок виносить іноді зовсім не те враження, яке хотів зробити автор: бліде, шаблонне мораль легко забувається (його частіше і не читають), – в пам’яті залишається художньо написана картинка з російського життя, що наближається або до сатири, або до реалістичної повісті.

Якщо ми порівняємо твори Крилова з творіннями його попередників і сучасників, то побачимо, що він перевершив усіх не тільки художністю, а й змістовністю своїх байок. Сатира до нього ніколи у вас не захоплювала таких широких меж, такої маси матеріалу, – запозичена ззовні, вона або повторювала чужі викриття російською мовою, або, в кращому випадку, перелицьовуйте «на російську стати» чужі пороки, щоб їх викривати у нас заднім числом. З попередників Крилова тільки у Кантеміра, Новикова, Дмитрієва та у Ізмайлова зустрінемо ми прагнення ширше захопити російську життя, судити її ні з чужого голосу і не з точки зору якихось виняткових, вузьких тенденцій.

Посилання на основну публікацію