Психологізм як спосіб зображення внутрішнього світу героїв

У літературному творі психологізм являє собою сукупність засобів, що використовуються для відображення внутрішнього світу героя – для детального аналізу його думок, почуттів і переживань.

Цей спосіб зображення персонажа означає, що автор ставить перед собою завдання показати характер і особистість героя безпосередньо з психологічного боку, і зробити такий спосіб усвідомлення героя основним. Найчастіше способи зображення внутрішнього світу героя ділять на “зсередини” і на “ззовні”.

Психологізм в описі героя “зсередини” і “ззовні”
Внутрішній світ персонажа “зсередини” зображується за допомогою внутрішніх діалогів, його уяви і спогадів, монологів і діалогів із самим собою, часом – через сни, листи та особисті щоденники. Зображення “ззовні” полягає в описі внутрішнього світу персонажа через симптоми його психологічного стану, які виявляються зовні.

Найчастіше це портретне опис героя – його міміка і жести, мовні звороти і манера розмови, також це включається в себе деталь і опис пейзажу, як зовнішнього елемента, що відображає внутрішній стан людини. Багато письменників використовують для такого виду психологізму опис побуту, одягу, поведінки і житла.

Вперше в російській літературі головний герой був розкритий з боку високохудожнього символізму в романі Лермонтова – “Герой нашого часу”. Він першим зробив душу людини об’єктом дослідження в літературному творі. Ці традиції продовжили й інші, не менш талановиті письменники, як Толстой, Тургенєв, Чехов, Гоголь і Достоєвський.

Останній використовував психологізм, як художній прийом, для того, що зобразити суперечливий внутрішній світ головного героя свого геніального твору “Злочин і кара”.

Раскольникову постійно снилися сни, які відкривають перед читачами картину його тривожного підсвідомості. Знаменитий своєю діалектикою душі і Л. Толстой, який теж приділяв багато уваги психологізму у своїх творах.

Вірш у прозі як жанр
Найчастіше віршем у прозі називають короткі прозові твори, які за своїм характером нагадують ліричні вірші. Такі твори проявили себе, як жанр, в європейській прозі 19 століття. Головною відмінністю від вірша є відсутність віршованій організації мови.

Вірша в прозі властива підвищена емоційність і безсюжетна композиція, а характер зображується лише в одному його прояві. Такий твір називають саме віршем, тому що дійсність в ньому зображується з боку суб’єктивного переживання, а не шляхом зображення об’єктивних явищ.

Вірша в прозі в обов’язковому порядку притаманна специфічна ліричність і емоційність мови автора. Це наявність емоційних пауз і велика кількість оклику, питальних побудов фраз, і своєрідна мелодійність і ритмічність слів. Прикладами віршів у прозі є “Маленькі поеми в прозі” Бодлера і “Вірші у прозі” Тургенєва.

Посилання на основну публікацію