Психологізм, народність, історизм в літературі

Одним із способів зображення внутрішнього життя персонажа художнього твору є психологізм (грец. «Душа» + «слово»).

Автор може використовувати психологізм в його явному вигляді, відтворюючи внутрішні монологи дійової особи (згадаємо героїв Л. М. Толстого, наприклад), або ж скористатися неявним, прихованим психологізмом (підтекстом) – в цьому випадку стан душі персонажа знайде вираження в різних проявах психічного стану – мовних особливостях, характерних жестах і міміці (персонажі І.С. Тургенєва).

Народність в літературі можна розглядати в двох проявах:

1. Виявлення народності в самому дусі поезії або прози, визначенням глибокої зв’язку з народом, визначенням пріоритетів, характерних для кожної національної культури. На думку В. Бєлінського, твір літератури можна вважати народним тільки в разі повного відображення в ньому епохи.

2. Показ в літературній творчості психології народу, зв’язок з народною символікою, а також зображення подій, їх оцінка з позицій народної думки.

Народність – це здатність літературного твору висловлювати загальнонародні інтереси, а також все, що пов’язано з народним характером, народними інтересами, і т.д.

Історизм здатний надати достовірність літературного твору, відтворюючи в подробицях елементи конкретної історичної епохи, особливості колориту, життєвого укладу.

Для переконливості загальної художньої картини автор користується щоденниковими записами, свідоцтвами очевидців, історичними хроніками, літописними джерелами (якщо твір оповідає про далеку історичну епоху). Найдрібніші деталі, що відповідають конкретному історичному часі, допомагають читачеві повністю зануритися в описувані події.

Посилання на основну публікацію