Просвітництво в Європі і в Росії

У Європі класицизм передував епосі Освіти і багато в чому сприяв її розквіту, в Росії класицизм і Просвітництво виникли одночасно. Просвітителі, як і класицисти, зверталися до розуму людини, покладали надію на освіченого монарха і ратували за вільний розвиток науки. Девізом просвітителів став вираз: «Господи, просвіти мене». Просвітителі прагнули вселяти розумні ідеї іншим, «просвіщати, розвиваючи».

Просвітителі, вірячи в кінцеве торжество Розуму, в гармонію майбутнього світопорядку, все більше переконувалися в тому, що ні государі, ні суспільство, ні народ не наділені істинним Розумом. Справжній Розум оселився, з їх точки зору, в головах філософів, мислителів, вчених, які зобов’язані донести його світло до свідомості правителів, їх наближених і народів. Просвітити суспільство, насамперед монархів, вселити їм розумні поняття – ось яке завдання поставили перед собою просвітителі. Звідси походить назва всієї епохи – «Просвещение». Воно означало також, що просвітителі всіляко заохочували знання, науки, мистецтва, презирливо ставилися до невігластва. Таким чином, між класицизмом і Просвітництвом багато спільного, але вони не тотожні один одному. Класицизм – це насамперед літературний напрям. Просвітництво – це значне і плідну ідеологічне та культурний рух в історії людства.

Ідеї Просвітництва, опанувавши освіченими верствами різних національних товариств, незабаром підпорядкували своєму впливу мистецтво класицизму, повідомивши йому новий поштовх для розвитку. Сучасники і нащадки були переконані, що саме Просвітництво і просвітителі (Вольтер, Дідро, Жан-Жак Руссо та ін.) Підготували своїми творами Велику французьку революцію.

Ранні просвітителі (Вольтер) не сумнівалися ні у всесилля Розуму, ні в його кінцевому торжестві: світ буде побудований на розумних поняттях. У нозд-них просвітителів (Руссо) віри в могутність Розуму і в майбутню гармонію світоустрою поменшало. Просвітителі не могли не помітити, що, незважаючи на їхні зусилля, світ жив але якимось своїм законам, не дуже-то прислухаючись до їх розумним і гуманним повчанням. Ранні просвітителі не надавали нещасного випадку серйозного значення, вважаючи його відхиленням від норми, що не порушує, однак, загальної гармонії. Пізні просвітителі з цього зробили висновок: людський розум і Розум взагалі не всесильні, а гармонія світу залежить не від Розуму. Вони прийшли до висновку, що недооцінені ними Почуття здатні краще влаштувати щастя людини на землі, ніж занадто холодний і абстрактний в своїх вимогах Розум. Від культу Розуму європейські інтелектуали готували поступовий перехід до культу Серця.

Пізні просвітителі прийшли до думки, що в освіті й у вихованні потребують і розум і серце. Причому освічують і виховують душу навколишній світ, авторитетні, знамениті уми і сама людина. Виховання має бути обов’язково доповнено самовихованням (може статися і так, що людину виховують, а він не хоче цим скористатися). Треба насамперед побажати собі зробитися людиною. І якщо всі люди поставлять перед собою таке завдання, то все природним чином кинуться до добра і досконалого світопорядку. Звідси випливало, що дорога до суспільної гармонії лежить через самовдосконалення людини. Тепер самий хід історії став залежати від ступеня освіченості серця людини, від рівня його виховання.

У творах пізніх просвітителів на перший план вийшли герої, здатні до душевних поривів, тонким почуттям, добрим рухам серця. «Подорожі Гуллівера» Джонатана Свіфта, «Історія Тома Джонса, найди” Генрі Філдінга, «Памела, або Винагороджена чеснота» Семюела Річардсона, «Страждання молодого Вертера» Йоганна Вольфганга Гете – ось видатні твори пізніх просвітителів, які віддали сфері Почуттів явну перевагу перед втратили безумовна довіра Розумом.

Найбільш рішуче порвав з ідеологією і літературою ранніх просвітителів французький філософ і письменник Жан-Жак Руссо, який створив роман «Юлія, або Нова Елоїза».

Посилання на основну публікацію