Промова Тараса Бульби про товариство в повісті “Тарас Бульба”

Тема героїзму, мужності та великий труд російського патріотизму звучить у зверненні отамана козаків до товаришів перед вирішальною і страшною битвою.

Промова Тараса Бульби про товариство – це заклик, здатний проникати глибоко в душу кожного слухача.

Цитата:

– Хочеться мені вам сказати, панове, що таке є наше товариство.

Ви чули від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і храми, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки .

Все взяли бусурмани, все пропало.

Тільки зостались ми, сироти, та, як вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша!

Ось у який час подали ми, товариші, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство!

Немає уз святіше товариства!

Батько любить своє дитя, матір любить своє дитя, дитя любить батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина.

Бували і в інших землях товариші, але таких, як на нашій землі, не було таких товаришів.

Вам траплялося не одному – довго пропадати на чужині; бачиш – і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, як зі своїм; а як дійде до того, щоб вилити йому душу, – бачиш: ні, розумні люди, та не ті; такі ж люди, та не ті!

Ні, братці, так любити, як козацька душа, – любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, чим дав бог, що тільки є в тобі, а … …

– Ні, так любити ніхто не може!

Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди;.

Переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку.

Але навіть в останнього падлюки, який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є і у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного.

І прокинеться воно коли-небудь, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла.

Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство!

Якщо вже на те пішло, щоб умирати, – так нікому ж з них не доведеться так вмирати! ..

Нікому, нікому! ..

Чи не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!

Посилання на основну публікацію