«Прометей прикутий» – це трагедія, яка входить в коло творів Есхіла і становила, як видно, другу частину трилогії, куди входили також трагедії:
- «Прометей-вогненосець»;
- «Звільнений Прометей».
Про датування трагедії і навіть про саму приналежності її Есхілу досі ведуться наукові суперечки, викликані насамперед її змістом, де протистояння титана Прометея Зевсу показано як боротьба з якимсь божественним тираном, Зневажати іншими божествами і ворожим всьому людському роду.
Цей богоборчий пафос на перший погляд не відповідає картині божественної справедливості в інших творах Есхіла і змушує дослідників пов’язувати трагедію з поглядами «просвітителів Греції» – вчених-софістів і відносити до пізнішого часу.
Дійсно, основна тема промов Прометея в трагедії – страждання, причому страждання незаслужене. Нарікання на ці безвинні муки обрамляють його монологи, практично від перших його слів до останніх. У той же час він докладно розповідає про свої благодіяння людям і постає свого роду заступником людства.
Приниження прикутого за наказом Зевса до скелі Прометея стає символом залежності і підпорядкованості всього роду людського.
Безумовна виділеність головного персонажа визначає і не зовсім звичне будова трагедії, основну частину якої складають скорботні і гнівні промови Прометея. Їх фоном є співчуваючий герою хор Океанид, дочок Океана, перестерігає Прометея Океан, а також протистоять титану слуги Зевса – Влада, яка не вимовляє жодного слова Сила і нарешті Гермес.
Протистояння Прометея прислужникам верховного бога є сценічним проявом головного конфлікту трагедії, особливість якого в тому, що проявляється він в опозиції присутнього на сцені Прометея і формально відсутнього на ній Зевса. Характерно, що цей конфлікт осмислюється як протилежність старих і нових божеств, що змушує згадати подібний же спір в останній трагедії «Орест» – «Евменіди».
Зевс постає як «новий» тиранічний володар, чиє свавілля зводиться в ранг закону.
Прометей, в свою чергу, являє стародавні божественні сили. Але свого часу Прометей сам допоміг звести на трон Зевса, давши йому рада, що дозволив здобути перемогу в битві з титанами.
Для героя це привід звинуватити Зевса в невдячності, однак, сам факт того, що він виступав союзником Зевса проти своїх найближчих родичів, зазначає особливий характер і цього персонажа, і його ворожнечі з Зевсом. У трагедії «Прометей закутий» Прометей співчуває іншим поваленим противникам царя богів, він же вводить у твір тему прокляття Зевса Кроном, згідно з яким Зевс, так само як його батько, повинен бути позбавлений влади власним сином.
Тим самим в «Прикованном Прометея», нехай і на іншому, «божественне», рівні, присутній мотив родового прокляття, низки взаємних злочинів членів однієї сім’ї, що становить основний конфлікт інших трагедій Есхіла, і Прометей є свого роду «месником» від імені скинутого колишнього покоління, представниками якого у трагедії є і його пасивні союзники Прометея – Океан і його дочки.
Але в той же час в своєму протистоянні Зевсу Прометей багато в чому виявляється тісно пов’язаним зі своїм противником. Вони пов’язані в минулому – своїм союзом проти титанів. У самій трагедії їх зв’язок підкреслена подібними характеристиками: обидва вони суворі, непохитні, горді і люто, до них виявляються застосовні одні і ті ж епітети.
Нарешті, їх зв’язує майбутнє – відома Прометею таємниця: від нього залежить, чи збереже верховний бог свою владу.
Прометей, здавалося б, передрікає неминучість падіння цієї влади і відкидає для себе можливість відкрити Зевсу майбутнє в обмін на звільнення.
Але він стверджує і зворотне: його ворог дізнається правду, якщо звільнить і нагородить Прометея, стримає свій гнів і знову буде шукати союзу. Прометей майже повністю розкриває секрет, кажучи про те, що Зевс загине від нещасливого шлюбу, він не вимовляє тільки імені можливої дружини, зате називає свого власного спасителя, який вийде з роду прийшла до Прометею Іо.
Епізод з Іо стає свого роду композиційним центром трагедії «Прометей закутий»: страждання дівчини, перетвореної в корову за любов, якою до неї загорівся Зевс, і знаходить на неї безумство подібні муках самого Прометея. В її гірку долю винен Зевс, але в той же час сам герой передрікає, що Іо буде врятована від страждань саме Зевсом, точно так же, як до самого Прометею порятунок прийде від Геракла, нащадка Іо і сина верховного бога.
Тоді і Прометей остаточно відкриє Зевсу ім’я забороненої для нього жінки – Фетіда – і тим самим збереже його владу.
Цим подіям була присвячена наступна за «Прометей прикутий» частина трилогії – «Прометей звільняється».
Таким чином, Зевс і Прометей виявляються союзниками в минулому і майбутньому, ворогами – в сьогоденні. Влада Зевса, проти якої начебто повстає герой трагедії, покоїться на знанні Прометея, а порятунок Прометея виходить від Зевса.
Їх зв’язок визначена «неминучою долею», передбачення якої і стає основною силою Прометей, що розуміється як сила його знання (саме ім’я Прометей означає «знає наперед, промислитель»). Але знання це багато в чому виявляється марним, бо не може позбавити від страждань самого Прометея.
Таким чином, трактування центрального образу і сюжету трагедії «Прометей закутий» Есхіла в цілому виявляється двоїстої, а підкреслене протистояння героя верховному богу – продиктованим місцем даної трагедії всередині реконструюється трилогії.
Не випадково, що в античності ми зустрічаємо знижений образ Прометея-обманщика, який шкодить богам (наприклад, у Арістофана і Лукіана).
Тема згубності дарів Прометея також виникала, зокрема, у Горація і Проперція. У той же час вплив Есхілова сюжету на подальшу традицію визначається багато в чому образом головного героя, яка сприймається як символ страждань в ім’я людства і як уособлення знання.
Отці церкви ототожнюють Прометея з Богом і пророками (Тертуліан, Августин). Згодом на перший план поступово виходить олицетворяемая Прометеєм ідея знання і творчого пошуку (Д. Боккаччо; Кальдерон – «Статуя Прометея», 1669-1674 рр.), Популярна в добу Просвітництва (Руссо, Вольтер; І.-В. Гете – «Прометей», 1773 р.) і продовжена літературою романтизму (П. Шеллі, «Прометей звільнений», 1819 р.).
Підсумком якоїсь богоборчої інтерпретації героя стала фраза Ф. Ніцше, який бачив в протесті героя Есхіла «гімн безбожництва». «Негативне самовизначення титанічної істоти» висловлює образ Прометея в однойменній трагедії В.І. Іванова (1919 р). Тема розуму і раціонального початку в трактуванні образу Прометея була продовжена філософсько-естетичної думкою XX століття (А. Жид, А. Камю).
Loading...
