Проблеми у казці «Маленький принц»

Література покликана піднімати і висвітлювати проблеми, які хвилюють суспільство і людство в цілому. Твори літератури, в тій чи іншій мірі, сприяють моральному вихованню, розкриваючи через призму образів основні вади людей і зачіпаючи найважливіші філософські питання.

Багатогранна і в той же час глибока за змістом казка «Маленький принц» піднімає безліч проблем сучасного людства. Антуан де Сент-Екзюпері дуже сильно переживав трагічні часи Другої світової війни, переживав про долю не тільки рідної Франції, але й про людство в цілому.

Написана в 1943 році казка «Маленький принц» серед інших, піднімала, насамперед, проблему людяності і проблему «черствіння» душі. Роблячи провідником своїх ідей дитину, автор підкреслює, що саме діти є носіями неперевершеної інтуїції і мудрості, резонуючими з самого Всесвіту. У той же час «світ дорослих» зображується виключно з негативного боку – це світ жадібних, злих, дурних і просто нещасних людей, які втратили істинний сенс життя і страждають від порожнечі і самотності.

Ще однією проблемою, яка випливає з попередньої і охоплює всю систему образів твору, є проблема сутності буття самої людини. Екзюпері розкриває її, проводячи свого головного героя через випробування сумнівом у власних силах і приводячи до висновку, що всі життя людини є шляхом вдосконалення і усвідомлення глибини простих істин.

Автор проводить ідею, що досягти цієї мети можна виключно, відкривши свою душу іншому. Це ще одна проблема, порушена у творі – проблема любові і відповідальності. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили …» Часом усвідомити свою відповідальність за іншу людину і прийняти її варто титанічних зусиль, але саме це зусилля допомагає позбутися від внутрішньої порожнечі і знайти сенс життя: «Найголовніше – те, чого не побачиш очима…»

Проблематику казки доповнює тема дружби і вірності. В особі Лиса, Маленький принц знаходить істинного і відданого друга, який розкриває йому одну з істин: «Зорко лише серце…» Завдяки Лису, Маленький принц долає внутрішні сумніви і знаходить гармонію розуміння. «Добре, якщо у тебе колись був друг, нехай навіть треба померти».

Життя як шлях і смерть як завершальний етап певного витка у розвитку людської душі лише підкреслюють і без того глибоку філософську риторику сутності людського буття.

Посилання на основну публікацію