Порівняльна характеристики Дубровського і Троєкурова

Дія роману «Дубровский» Олександра Сергійовича Пушкіна відбувається в 19 столітті. Це час описано в багатьох творах російських класиків. Головною рисою названого періоду вважається кріпосне право.

Гордовитий знатний пан Кирило Петрович Троєкуров мав норовливим і владним характером. Йому підпорядковувалися, його боялися, причому не тільки кріпосна челядь, а й чиновники. Спосіб життя Кирила Петровича далекий від досконалості: він часто випивав і страждав від обжерливості, не знаючи, чим себе зайняти, віддавався дозвільному неробства або ж влаштовував жорстокі забави.

Троєкуров любив знущатися і насміхалися над людьми нижче його по стану і положенню, а також над тваринами. Яскравим прикладом такого ставлення є сцена з ведмедем. Звір катав бочку з стирчать з неї цвяхами і постійно відчував біль, а пан лише тільки сміявся, дивлячись на це видовище. А чого варті сутички з ведмедем, що сидить на ланцюгу? Часто герої розіграшу отримували справжні важкі каліцтва, а Кирилові Петровича бавив людський страх і лють тваринного, і подібні поєдинки були його улюбленим заняттям.

Два пана, Троєкуров і Дубровський, – дуже різні люди. Спокійний по характер, чесна й благородна Андрій Гаврилович у всьому відрізнявся від свого друга і колись товариша по службі. Вони і в службі повелися по-різному: Кирило Петрович прийняв нового царя і тим самим отримав високе звання. А Дубровський залишився вірним і раніше правителю і мав в кінці служби лише скромний чин, в якому і вийшов у відставку.

Але, як то кажуть, протилежності притягуються: Дубровський і Троєкуров були дуже дружні, частенько зустрічалися, наносили один одному візити і вели задушевні бесіди.

При всій істотній різниці в характерах ці герої мали схожі долі: разом надходили на службу, рано стали вдівцями і самостійно виховували дітей, Троєкуров – дочка, Дубровський – сина. Але ось тільки життя розпорядилося трохи інакше і розвела двох головних героїв по різних сторонах.

Виною всьому стала образлива фраза кріпосного, на думку якого, холопи у Троєкурова живуть краще деяких дворян. Андрій Гаврилович, який прийняв ці слова на свій рахунок, покинув будинок старого товариша і на все веління повернутися назад відмовляв. Така зухвалість розлютила Троєкурова, і злісний свавільний пан почав мстити.

На гордого Дубровського Кирило Петрович не міг вплинути ніякими вмовляннями і задумав страшне діло – відібрати родовий маєток. Кістеньовка належала Андрію Гавриловичу за законом, і він спокійно очікував рішення суду на свою користь. Але Троєкуров поводився далеко не благородно: підкуповував чиновників, підробляв паперу і в результаті домігся свого.

Від усвідомлення несправедливості і неможливості змінити те, що трапилося Дубровський прийшов в лють, а після знепритомнів і почав марити. Такий стан Дубровського змусило Кирила Петровича переглянути свою поведінку, він засмутився і не відчував радості від здобутої перемоги. Тільки ось покаятися перед другом і товаришем випадку так і не виявилося.

Кирило Петрович Троєкуров і Андрій Гаврилович Дубровський, про порівняння характерів і доль яких ми сьогодні говорили, є абсолютно різними, можна навіть сказати, протилежними героями. Троєкуров хоч і був норовливим і жорстокою людиною, все ж не так жахливий, він розуміє всю мерзенність досконалого вчинку, та тільки доля не дає шанс покаятися і отримати прощення.

Андрій Гаврилович ж – честолюбний і благородна людина. Його поважають кріпаки, а він ставиться до них без утисків і принижень.

Олександр Сергійович Пушкін намагається показати на прикладі взаємин цих двох героїв те, що дружбою треба вміти дорожити і ніколи не доводити обставини до крайніх, непоправних заходів.

Посилання на основну публікацію