Порівняльна характеристика Раскольникова і Соні Мармеладової

Ідея твору «Злочин і кара» з’явилася у класика російської літератури Федора Достоєвського ще на каторзі. Спочатку планувалася назва «П’яненькі». Але задум переріс у щось більше і в результаті з’явився глибокий психологічний роман.

У центрі подій один злочин, скоєний юним теоретиком Раскольниковим. Він – колишній студент, живе в злиднях, але зараховує себе до людей високого покликання. Бажаючи перевірити свою теорію про нерівність людей, він вбиває стару лихварку. Її він вважає вошею на тілі суспільства, від якої немає нікому користі, а себе зводить у ранг «Наполеонів».

У романі є безліч персонажів, які, так чи інакше, відтіняють головного героя. Важливу роль відіграє Сонечка, юна дівчина зі складною долею. Вона досить гарна на вроду, незважаючи на блідість і худу фігуру. У романі ця дівчина – втілення благородства і духовної чистоти. Парадокс в тому, що соціально Сонечка занепала жінка. Можливо, автор хотів довести, що люди не завжди такі, ким здаються на перший погляд. Героїня вимушено пішла по жовтому квитку, але ця робота пошкодила її лише «механічно» і не очорнила душу.

Раскольников вперше чує про Соню від її батька-п’яниці, Мармеладова. Її доля дуже гірка, адже на її плечах тримається вся сім’я. Не маючи іншої можливості, малоосвічена слабка дівчина змушена пропонувати єдине, що у неї є – це гарненьку зовнішність. Стати продажної жінкою героїню змушують злидні і милосердя до близьких людей. Вона переступає моральний закон, але робить це дійсно на благо. При цьому, дівчина завдає собі нестерпного болю. Адже вона, будучи віруючою людиною, тепер відчуває себе грішною.

Раскольников спочатку вважає Соню юродивою, жаліє її. Він не може прийняти того, що людина настільки схильна до самопожертви. Це суперечить його теорії. Герой вважає, що великим людям дозволено все в ім’я загального блага, навіть переступити через життя нікчемних, на його думку, людей.

Але щоб переступити через себе заради блага, як зробила Сонечка, – такого він не розумів.

Соня – це совість Раскольникова, дана його як покарання – і в результаті спокутування і відродження до життя. Героїня не звикла ділити людей на потрібних і непотрібних, як робив Родіон. Для неї життя кожної людини має сенс.

І Родіон, і Соня – ще дуже молоді, але різниця в їхньому світогляді величезна. Юнак звеличує себе, вважає, що може здійснювати Великі справи, приносячи в жертву маленьких людей. А дівчина віддає любов оточуючим, навіть жертвуючи собою.

За теорією Раскольникова, Соня – теж маленька людина, адже вона ніким не жертвує, не йде по головах, вона дуже скромна й, по суті, беззахисна слабка людина. Однак саме ця маленька людина впливає на Раскольникова більше за інших.

Потроху справжнім коханням і турботою вона повертає Раскольникову людяність. Життєві принципи доброї Сонечки перемагають негуманну теорію головного героя.

Посилання на основну публікацію