Середньовічний китайський поет Лі Бо і його послідовник Ду Фу створили вірші, які вважаються вершиною світової лірики. Вони дуже лаконічні і одночасно:
Провідні мотиви лірики Лі Бо – елегійні.
Це:
Особливості віршів Лі Бо «Входжу в річку», «Печаль на яшмовому ганку», «Пісня про схід і захід сонця» полягають у тому, що у віршах немає граматичних погоджень рядків, немає переносів. Використовується прийом психологічного паралелізму:
Описи природи чергуються з описами внутрішнього світу ліричного героя, його самозаглибленим роздумом.
Тема вірша “Входжу в річку” Лі Бо – неподільність душевного світу людини з природою. Це розповідь про красу, яку поет тонко відчуває на узбережжі:
Всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але цієї людини немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. Мотиви розлуки, душевної скорботи, дисгармонії людського життя переплітаються з мотивами гармонії природи.
Особливості поезії Ду Фу аналогічні з тими, які вказані для Лі Бо.
Його вірш “Місячної ночі згадую своїх братів” зображує фантасмагоричний і небезпечний світ. Поет в чужому місті, де з дня на день чекають заколоту. Передгрозова тиша стоїть у ньому. Тут поет проводить лінію психологічного паралелізму: тривога не тільки зовні, але і у нього в душі. Він згадує своїх братів. Рідні далеко і про них нічого невідомо:
«Як до сім’ї дорога далека! І життя, і смерть проходять між нами…»
Аналіз вірша Ду Фу “Дикі гуси” можна проводити за тим же принципом паралелізму: птахи летять на північ, на батьківщину поета, а він залишається в чужій землі. Природа звертає свій вічний круг, а самотня людина ніби випадає з нього…
Лірика Лі Бо і Ду Фу не містить в собі жодного зайвого рядка, жодного зайвого слова.
Лірика Лі Бо і Ду Фу – це досконала, “нефритово чиста” поезії, відшліфована, як діамант.