“Пісня про Роланда”: опис та аналіз поеми

У поемі «Пісня про Роланда» виявляють численні сліди, які стосуються хрестового походу. У той же час у вчених сьогодні немає підстав думати, що «Пісня про Роланда» цілком і відразу створилася в кінці 11-го століття.

Текст поеми поєднує в собі основне епічне фольклорне ядро, яке існувало вже в 9-му столітті, і пізніші нашарування: так, в 10-му столітті в «Пісню» був введений образ Олів’є – побратима Роланда, в 11-му столітті – епізод битви військ Карла і Балігана – свідоцтво торжества хреста над півмісяцем, і т.д., однак симетрична композиція твору, чітка строфіка, – контрастний паралелізм образної системи. Він дозволяє не тільки припускати значну літературну обробку сюжету, але і відчути досягнення художню цілісність твору.

«По галереї, яка була зведена «Піснею про Роланда», середні століття чудово здійснили свій успішний вступ в літературу»

(А. Клуар).

В епоху середньовіччя «Пісня про Роланда» користувалася великою популярністю, про що свідчать різноманітні поетичні наслідування, прозаїчні перекази практично на всіх мовах тодішньої Західної Європи:

  • німецькою;
  • англійською;
  • італійською;
  • іспанською;
  • скандинавською;
  • кельтською.

Втім і в 16-18 століттях, коли, як вважають, поема (і середньовічна народна поезія взагалі) була забута, її сюжет в прозовому перекладенні за посередництвом інших епічних творів ліг в основу популярної лубочної книги, яка перевидавалася аж до середини 19-го століття.

Але вже в 1837 році був вперше опублікований оригінальний текст поеми по Оксфордському списку. Існує досить багато сучасних наукових публікацій «Пісні», одне з найавторитетніших – критичне коментування видання під редакцією Ж. Муані (Париж, 1969). Російською мовою поема відома з кінця 19-го століття, найбільш сучасний переклад її здійснено Ю.Б. Корнєєвим в 1964 році.

В основі сюжету поеми лежить історичний епізод 778 року, зафіксований численними латинськими і арабськими хроніками, серед яких, в першу чергу, зазвичай згадують «Життя Карла Великого» історіографа Ейнхарда (Егінхарда), яка написана між 825-836 роками.

Мова тут йде про раптовий напад в Ронсевальскій ущелині на ар’єргард армії Карла Великого, який повертається після іспанського походу і облоги Сарагоси до Франції, і про загибель серед інших воїнів «Хруотланда, маркграфа Бретані».

За одними даними, нападники були басками (тобто так само, як і воїни Карла, християнами), за іншими – арабами, або принаймні араби брали участь в цьому нападі.

Однак в будь-якому випадку очевидно, що історичний матеріал представлений в поемі поетично перетворений: чи не рядовим і не дуже вдалим епізодом місячної експедиції Карла Великого, який вміщував у собі міжусобицю мавританських вождів і грандіозну семирічну війну християнського світу з мусульманами, яка завершилася в кінці кінців повною перемогою християн.

У подібній героїчній ідеалізації історії полягає функція епічних гіпербол «Пісні про Роланда»:

  • 20000 франків борються з 400000 сарацинів;
  • навколо Марсилія, який захопив Сарагосу – величезна свита («тисяч двадцять їх не більше»);
  • Карл Великий переможно править понад двісті років (хоча насправді в рік цієї битви історичному Карлу тільки 36);
  • Олів’є вбиває в сутичці «сімсот невірних» і т. д.

Не тільки окремі деталі, але і персонажі, і світ в цілому представлений в «Пісні» в грандіозному епічному масштабі. При цьому епічна ідеалізація стосується обох паралельних рядів персонажів:

  • як християн (зрадник Ганелон настільки ж гарний собою і лицар, як Роланд);
  • так і маврів: мудрому Карлу Великому відповідає мудрий мавританський правитель Балігант, дванадцятьом перам Карла – дванадцять радників Марсилія;
  • мужньому Роланду – мужній Аельрот;
  • сцені військової ради у Карла – аналогічна сцена ради в стані сарацинів і т. д.

Але в той же час паралелізм нерозривно пов’язаний з протиставленням: мавританський світ постає в поемі як у всьому протилежний християнському світ. «Зло» (mal) навіть стає коренеутворюючим словом для більшості сарацинських імен в поемі:

  • Мальбе;
  • Мальпрімі;
  • Мальзарон;
  • Малькіан і ін.)

Поділ персонажів на «своїх» і «чужих» стане однією з стійких рис епічної класики.

Центральною фігурою «Пісні про Роланда» є Карл Великий. Це легендарний «епічний король». Він поєднує в собі риси кількох історичних правителів – від Карла Мартелла до Карла Лисого, володіючи традиційними ідеальними рисами (похилим віком, що надає королю обов’язкові зовнішні характеристики – «сивобородий», «сивочолий», мудрий) і тим самим втілюючи єдність країни.

Однак головний героїчний характер в «Пісні» – безперечно, Роланд. Саме з його образом пов’язаний основний патетичний зміст поеми – патріотичний захист «милої Франції», вірність васала своєму королю і засудження феодальної вольниці.

Васальна вірність і відданість батьківщині можуть бути або розділені, або тісно пов’язані, що визначає основний контраст між Роландом і Ганелоном – тобто між «епічним героєм» і «зрадником»: «Ганелон, який зберіг персональну васальну вірність Карлу Великому, розглядається як зрадник, а Роланд, у якого васальна вірність Карлу зливається з відданістю «солодкій Франції», мислиться героєм».

Але при цьому Роланд, з його «безмірністю» (demesure), змальований як свого роду носій «трагічної провини» (він не засурмив у ріг, кликаючи війська Карла на допомогу), і в цьому аспекті він протиставлений вже не Ганелону, а «розумному» Олів’є.

У той же час таке протиставлення стає доказом глибинної близькості героїв, їх взаємодоповнення в структурі героїчного епосу:

  • «Розумний Олів’є, Роланд відважний».
  • «І доблестю один іншому відповідає».

«Вина» Роланда в загибелі ар’єргарду і його власна смерть означають, зі спостереження Г. К. Косікова, що герой «витримав епічне випробування» і не відрікся від свого характеру.

«Пісня про Роланда» – це героїчний військовий епос, в якому немає місця ні опису повсякденного мирного життя, ні коханню.

Як лицар, пов’язаний виключно з війною, а не з любовними колізіями, постає Роланд і в інших середньовічних поемах:

  • «Аспремонт»;
  • «Жирар Вьєнський».

Любовну лінію в зв’язку з Роландом детально розвинуть італійські поети епохи Відродження:

  • М. Боярдо («Закоханий Орландо»);
  • Л. Аріосто («Несамовитий Орландо»).

У цих творах епічний героїко-трагічний персонаж знаходить інше, романтичне життя.

Посилання на основну публікацію