Парі Печоріна з Вуличем – аналіз глави “Фаталіст” роману “Герой нашого часу”

Це парі головного героя «Героя нашого часу» з містиком Вуличем стало центром завершальній глави роману – «Фаталіст».

Вулич вірив в долю. Ймовірно, це якісь східні вчення. (Можливо, в наш час він би займався йогою.) До речі, його в главі називають сербом, по портрету він смаглявий, темноволосий. Все в полку знали, що він сміливий людина, здатна на різні витівки. Він антипод Печоріна – блідого, холодного й розважливого.

Цікаво, що Вулич, виходить, теж розважливий. Звичайно, з такою вірою він міг ризикувати … Він ніби знав, що йому нічого не загрожує, окрім «того самого». В цей дивний спір він практично втягнув Печоріна, Вулич сам пропонував відпочиваючим панам не витрачати слів, а «долю випробувати».

Цей Вулич він вірив в долю до такої міри, що міг ризикувати. Як то кажуть, хто повинен потонути, той не згорить. І так він покладався на це, що в запалі суперечки з матеріалістом і навіть циніком Печоріним зважився стріляти собі в лоб! Вулич вірить, що, якщо йому доля загинути від чогось іншого, то навіть вбивчий постріл в голову йому не зашкодить.

Так і вийшло, що дивно! Заряджений пістолет дав осічку, Вулич переміг. Але потрібно сказати, що все чесно, герой далі стріляє в кашкет – куля її пробиває.

Однак його радість була не такою вже довгою. В ту ж ніч його зарубав п’яний козак. Це виглядає, як покарання. Нібито Вулич посміявся над Вищими силами, став їх дражнити, а ось так вони його покарали.

Печорін від цього випадку впав у глибоку задуму. Йому було над чим поміркувати в дорозі. Головне, що він передбачив Вуличу, що після цього успіху з пістолетом він точно загине. Можливо, у Печоріна понад здібності.

Чи потрібно ризикувати так невиправдано? За народною мудрістю – немає. Думаю, що це скоріше ілюструє, що людина може, наприклад, пройти страшну війну, а загинути вже після – від застуди. І тоді можна вірити в те, що йому «доля» була загинути нема на війні.

Суперечка ця цікавий сам по собі, тут питання волі людини і його долі. Виглядає трохи повчально.

Посилання на основну публікацію