“Овече джерело” (Лопе де Вега): опис і аналіз п’єси

«Овече джерело» («Фуенте Овехуна» – «Fuenteovejuna») – «комедія» Лопе де Веги. Написана близько 1613 року і вперше опублікована у 1619 р.

Лопе Фелікс де Вега Карпіо по праву вважається творцем іспанського національного театру. Створений ним вид драми носив назву «комедія» незалежно від змістовного наповнення, складався з трьох актів, заперечував класицистичні єдності і часто поєднував комічний і трагічний початок.

«Фуенте Овехуна» зображує історичні події – повстання жителів містечка Фуенте Овехуна проти командора ордена Калатрави Ернана Гомеса де Гусмана, описані в двох хроніках (в «Хроніці трьох орденів: Сантьяго, Калатрава і Алькантара», складеної ліценціатом Франсиско де Радес-і-Андрада, виданої в 1572 р і в літописі сучасника подій Алонсо Фернандеса де Паленсія). Час дії п’єси може бути визначений з великою точністю – 1476 р. – і відноситься до періоду правління так званих «католицьких королів» (Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастільської) і складання єдиної іспанського держави. Історичний контекст подій, який зумовлює їх особливий сенс, зіграв важливу роль у виборі сюжету. Відхилення від тексту хронік, яких припускаються Лопе – наприклад, епізоди, що демонструють активну участь командора в повстанні знаті проти королів – в значній мірі покликані підкреслити саме цей аспект того, що відбувається. Бунт селян в цій перспективі символізує народну підтримку королівської влади.

У п’єсі «Овече джерело» Лопе де Вега є відступи і іншого роду: Лопе «переводить» розповідь літопису на мову театру, застосовуючи вироблені в його рамках умовності. Насильство над жінкою, до того часу, стало осмислюватися як знаковий прояв тиранії і самовладдя. Довга низка так званих «дон-жуановських» героїв класичного іспанського театру підкреслює моральне звучання теми – злочин, скоєний доном Гусманом, в іспанському театрі XVII століття перетворився на синонім гріха, архетипова образа Бога. Чітко знаковий, майже алегоричний характер носять і інші елементи композиції п’єси. До них можна зарахувати зміну ставлення Лауренсії до закоханого в неї Фрондосо, відсилає нас до характерного для іспанського театру бароко уявлення про те, що приниження, зіткнення з суворим життям, створює з гордячки (зайва гордість і самостійність, за поданнями епохи, для дівчини ледве пристойні) справжню жінку – скромну, чуйну і люблячу.

Театральні умовності виникають не на порожньому місці, за ними зазвичай стоять ідеологеми (часто несуть потужний емоційний імпульс), характерні для даної епохи. Розуміння окремих знакових епізодів залежить від чіткого уявлення про ці ідеологеми. Так відбувається зі сценою королівського суду. З точки зору XVII століття в цілому, і іспанського театру тієї епохи зокрема, король – намісник божий на землі, і як такий, наділений, в першу чергу, владою верховного судії і арбітра, гаранта справедливості, що розуміється в абсолютних категоріях. Але оскільки король стоїть на вершині світської піраміди влади, сакралізація його фігури тягне за собою і сакралізацію і абсолютизацію світської влади, ієрархії, права, і т. д. З цієї точки зору, міркуючий про «злочин» селян Фердинанд безумовно прав, і покарання, якого, як він вважає, гідні бунтівники, безперечно справедливо. З іншого боку, певна алегоризація образу короля-судії в іспанському театрі змушує сприймати всі його рішення як правильні і знакові. Таким чином, відмовившись від розправи над селянами (нехай навіть із застереженнями), король тим самим виявляє їх моральну непідсудність.

Однак Лопе де Вега не випадково називають творцем класичного іспанського театру. У його творчості вироблювані умовності ще не придбали характеру застиглої самодостатньої схеми, вони є лише інструментом в руках майстра, що дозволяє найбільш наочно висловити його думку. Не можна недооцінювати той факт, що селяни в п’єсі «Овече джерело» не розкаюються і не благають про пощаду. Вони перемагають не тому що праві, а тому що тверді і сповнені рішучості, вони змушують королів визнати свою правоту. У п’єсі досягається своєрідна «динамічна рівновага»: захищаючи свою людську гідність і виступивши проти тиранії і нехтування законів, божих і людських, селяни роблять злочин, король же своїм судом стверджує їх правоту, але спонукає його до рішення не справедливість, а їх сила – духовна.

Посилання на основну публікацію