“Острів скарбів” (Стівенсон): опис роману

«Острів скарбів» ( «Treasure Island») – пригодницький роман Роберта Льюїса Стівенсона, письменника, поета, драматурга, основоположника неоромантизму в англійській літературі. Написаний в 1883 році.

Стівенсон народився в сім’ї знаменитих шотландських будівельників маяків і неодмінно став би продовжувачем їх справи, якби не важка хвороба, яка вразила його ще в дитинстві. Довелося йому замість справжніх подорожей і пригод задовольнятися уявними, про що він дотепно і весело розповів в своїх віршах для дітей. Правда, коли хвороба відступала, Стівенсон все ж відправлявся пішки або на човні по Франції, Голландії, Бельгії, так що перші з його надрукованих книг розповідали про подорожі. Одного разу, бажаючи розважити свого пасинка, Стівенсон намалював карту якогось острова, після чого, згадуючи розповіді, почуті в дитинстві від моряків і бакенщик, придумав побували на цьому острові людей. Приєднався до них батько Стівенсона підказав назву корабля капітана Флінта і вміст скрині. Так народилося оповідання про піратів, пам’ять про яких ще була жива в Англії. Однак Стівенсон показує не тих піратів, які під час вікових воєн головних морських держав Англії та Іспанії виходили на вільний промисел, збагачуючи себе і своїх королів, а останніх піратів, більше схожих на грабіжників-мародерів, що ганяються за видобутком, накопиченої їх знаменитими попередниками. Як і повинно в пригодницькому романі, добро тут перемагає зло, але, засуджуючи зло, Стівенсон не приховує свого захоплення перед одинокими хижаками, одного з яких він і представляє в образі одноногого каліки Джона Сільвера.

Англія була настільки славна історичними піратами, що ще один, літературний, не повинен був би привернути до себе стільки уваги, так ще не згасаючого вже більше ста років. Тим більше, що Стівенсон робить щось неприпустиме для пригодницького роману: мало того, що його розповідь рясніє найнеймовірнішими і нелогічними поворотами, так він ще заздалегідь попереджає про їх наслідки, позбавляючи читачів елемента несподіванки, але, як не дивно, це йде йому на користь , напевно, тому що переконує в достовірності подій. Сільвер немов ожив і став, може бути, навіть реальніше реальних Моргана або Флінта.

Підлий, жорстокий, але разом з тим розумний, здатний на природні людські почуття і прихильності, Сільвер не схожий на своїх літературних попередників, які представляли собою або вчинені нагадав, або ідеалізованих героїв. Сільвер ж, на перший погляд, схожий на добропорядного англійця, хіба що від нього виходить надзвичайна сила, що лякає і приваблює не тільки малолітнього оповідача Джиммі Гокінса, але багато поколінь юних читачів, що змінюють один одного більше ста років. Засуджуючи Сільвера, автор проте милується їм і навіть дозволяє йому сховатися зі своєю часткою скарбів.

Стівенсона займала не тільки ідея відтворення в літературі неоднозначною, складною особистості, а й психологічна загадка привабливості пороку. Образ пірата Сільвера з роману «Острів скарбів» Стівенсона став чи не першою спробою наблизитися до її вирішення, не вдаючись до романтичної ідеалізації. Недарма саме перу Стівенсона належить повість «Дивний випадок із доктором міст світу і містером Хайдом» (1886), що розповідає про добродушного міст світу, який під впливом наркотиків перетворюється в запеклого негідника Хайда.

Посилання на основну публікацію