Остання зустріч Печоріна і Максима Максимовича

Вчитуючись у повість «Максим Максимович» з роману «Герой нашого часу» ми не помічаємо в ній нічого особливого. Сюжет без будь-яких екстремальних дій, без загрози для життя головного героя – звичайне оповідання подій. Але, так здається тільки на перший погляд. Насправді, саме в цій повісті розкривається справжній характер Печоріна і його ставлення до життя.

Зустріч давніх приятелів відбулася не так, як хотілося Максиму Максимович. Після того, як старий дізнається про приїзд свого давнього приятеля, він кидає всі службові справи і бігом лине до Печоріна. Він готовий кинутися йому на шию і дружньо обійняти Григорія. Але, Печорін лише простягає штабс-капітана руку на знак вітання. Цей жест головного героя до глибини душі зачіпає літньої людини. Адже він бачив в Григорія свого друга.

До знайомства з Печоріним, Максим Максимович був відданий своїй військовій справі. Нічого крім служби він не знав і не бачив. Знайомство і дружба з Печоріним вдихнули в нього нове життя. Звичайно, Максим Максимович не завжди міг зрозуміти і пояснити витівки головного героя по своїй душевній простоті. Але, він побачив в цій людині щось незвичайне і цікаве. Саме тому, штабс-капітан так прив’язався до Григорія. Саме тому, їх несподівана зустріч викликала стільки емоцій у літньої старого і змусила його летіти стрімголов назустріч товаришеві.

Чому ж Печорін не відреагував так само? Та тому що для нього Максим Максимович і всі пов’язані з ним події були лише справами минулих днів. Він ставився до старого так само, як і до решти оточуючих, він не бачив дружби в їх відносинах.

Розмова головного героя з Максим Максимович був сушимо і коротким. Печорін не захотів торкатися минулі спогади і піднімати чергові трагічні події в своєму минулому. Доля Бели його не цікавила так само, як і старий приятель. Він вів себе егоїстично і самолюбні.

Така поведінка Печоріна поранило душу і серце Максима Максимович. Він був не готовий до такої холодної зустрічі, він був засмучений і пригнічений. Адже людина, яку він вважав хорошим другом, виявився сухим і черствим. Звичайно, така реакція старого вплинула на Печоріна, і він, на секунду розчулився і обійняв Максима Максимович перед від’їздом.

У цьому епізоді ми бачимо, що головний герой стає все більш замкнутим і скутим в своїх емоціях. Він не визнає старих приятелів, він не бажає ворушити минуле, він не хоче спілкуватися з оточуючими. На одну мить здається, що Григорій Олександрович втрачає свою долю. Він уже стільки разів розчаровувався у своєму житті, що вона не представляє для нього ніякого інтересу.

Саме в епізоді повісті «Максим Максимович» ми бачимо справжнього Печоріна, з докладним описом зовнішності, одягу, жестів. Саме цей епізод створює нове розуміння головного героя, якого створив великий автор М.Ю. Лермонтов.

Посилання на основну публікацію