Особливості композиції оповідання «Лялька»

«Лялька» – розповідь невеликий за обсягом, але розповідь охоплює досить великий проміжок часу. І за цей проміжок змінюється багато: природний ландшафт, людські долі. Коли річка була повноводною, жила-була в якомусь будинку головна героїня оповідання, в чию честь він і названий, – лялька. Але тільки читач дізнається про неї пізніше, коли і річка обміліла, і люди душею обмельчалі, та й сама Лялька перетворилася в непотрібну каліку. Носов вибудовує сюжет так, створюючи ефект повороту часу назад, і про найголовніше читачеві стає відомо лише в фіналі.

 Розповідь відкривається розгорнутої експозицією. Опис підступних річкових вирів створює у читача насторожене настрій. А потім – йде епізод зустрічі з Акимич. Так і будується весь розповідь: пейзаж і Акимич змінюють один одного, що підкреслює близькість цієї людини до природи. В середині розповіді стає зрозуміло, хто такий Акимич. Автор обрамляє епізод з воєнних років фрагментами теперішнього часу. Так розкривається характер Акимич, стають зрозумілі його дії і його погляд на життя.

 У «теперішньому» часу відбувається три зустрічі з Акимич. І кожен раз, додаючи в портрет старого все більше «фарб згасання», паралельно Носов показує і згубний вплив людини на навколишній світ. Остання зустріч оповідача і Акимич відбувається восени. Ця важлива деталь допомагає передати відчуття в’янення не тільки природи, але людини. Тут же з’являється вперше і сама лялька. Лялька вже мертва. А Акимич з азартного рибалки перетворюється в «могильника».

 Кульмінація оповідання і розв’язка збігаються. Плавний, майже позбавлений дії спочатку, розповідь стає більш динамічним в фіналі. Місце дії на початку та в кінці розповіді збігаються. І ця кільцева композиція створює відчуття замкнутого кола: людська байдужість повсюдно. І дуже мало на землі небайдужих «Акимич», щоб закопати його глибоко в землю.

Посилання на основну публікацію