Основні мотиви творчості Франтішка Богушевича

Історію пише народ. А описують її люди, яких Бог наділив талантом «дієсловом палити серця людей». Минають століття, змінюються покоління, але інтерес до давно минулим подіям не слабшає. Як жили люди минулих епох, що їх хвилювало, тривожило, про що вони мріяли, за що вони боролися, що любили? Відповісти на ці та багато інших питань нам допомагають літературні твори класиків. Історія культури зберегла для нащадків ім’я чудового білоруського поета, одного з основоположників білоруської літератури Франтішка Богушевич. Він жив і працював на території нинішньої Білорусі в другій половині дев’ятнадцятого століття. Його творчість співзвучно цього історичного періоду. У віршах поета відбиваються проблеми народу, його прикрості, надії, мрії.
Працюючи адвокатом, Франтішек Богушевич був свідком безправ’я народу, його тяжкого становища. Про його людської та громадянської позиції свідчать написані його рукою слова: «Вести справу селянина даром згоден».

Доля обездолених, безправне становище селянина – ось основна тема творчості Богушевича. Про це і вірш «Правда», де автор скаржиться, що не може нічим допомогти людям. А як би хотілося йому придумати і сказати їм слова, які б були правдою! Щоб почувши ці слова правди, всі стали рівними, всі стали братами. Тоді б і життя було радісною. Можливо, така позиція сучасній людині і здається наївною і утопічною, але в ній чітко і ясно видно гуманістичні устремління поета, його громадянську мужність, високий ступінь моральності.

Тема рівності всіх людей перед Богом звучить у вірші Богушевича «Був в чищенні». Всі однаково проходять чистку в пеклі, незважаючи на соціальне становище: і мужик, і пан. «Чому тоді на землі люди поділені?» – Ставить перед читачем питання автор.

Хвилює Богушевича і питання зневажливого ставлення до рідного білоруської мови. У передмові до свого першого збірки «Дудка білоруська» автор писав: «Братики милі, діти землі-матері моєї! Вам жертвую роботу свою, повинен з вами поговорити про нашу нещасну долю, про наш споконвічному мовою, яку ми самі, та й не одні ми, а всі люди темні «мужицьким» називають, а зветься він «білоруським».

Богушевич ставиться до своєї рідної мови з любов’ю і хоче, щоб так ставилися до неї і всі білоруси.
Читаємо твори Франтішка Богушевич і перед нами один за іншим встають образи рідного краю: пригнобленої батьківщини, знедоленого, жебрака селянина, скупого нещадного пана, білоруської природи.

В залежності від теми вірші перейняті різним настроєм: від гнівного і полум’яного до сумного і щемливо-ніжного. І в кожному з них – любов, повага, співчуття простій людині і бажання зробити його життя щасливим.

Посилання на основну публікацію