✅Опис і аналіз збірки «Квіти зла» Бодлера

✅ «Квіти зла» – це збірник віршів Ш. Бодлера. Велика частина віршів цього збірника була написана приблизно в 1842-1844 рр. під час періоду «легковажного» життя поета в Парижі.

Вперше збірка вийшла в 1857 р в паризькому видавництві «Пуле-Малассі» і містила сто віршів. Видання 1861 р. складалося зі 126 віршів, з яких 32 були новими. Третє, посмертне видання, підготовлене самим поетом до тисячі вісімсот шістдесят п’ятого, побачило світ лише в 1868 році.

Воно, крім вступних віршів, названих там вступом, включало ще 25 нових віршів і серед них кілька, які не призначалися для збірки, що порушило його композиційну стрункість. Кращим і більщ близьким до задумів поета вважається видання, підготовлене Ж. Крепі, яке вийшло в 1922 р. у видавництві «Л. Конар»(Париж).

Символічний характер віршів ускладнює зведення їх до якого-небудь переліку тем.

Можна сказати, що «Квіти зла» Бодлера є свого роду мандрівкою в пошуках Краси. Цей пошук йде в напрямку, прямо протилежному красі природи, в якій «є щось нахабне і гнітюче».

Тому те, що відбувається від природи, замінюється творінням духу («Собі весну створю я волею своєю/І повітря думками палючими зігрію»). А поетичну цінність знаходять речі, загиблі і відкинуті природою та людиною («Ви пам’ятаєте те, що бачили ми влітку?/Мій ангел, чи пам’ятаєте ви/Серед рижіючої трави?»). Відбувається як би алхімічне перетворення мотлоху – людського і тваринного – в золото, тільки це перетворення має не матеріальну, а духовну мету.

«Краса стане формою, запорукою граничної щедрості, відданості своєму служінню, вірності виконанню боргу, тонкощі сприйняття взаємозв’язків. Потворність стане жорстокістю, жадібністю, дурістю, брехнею».

Як головний твір Бодлера «Квіти зла» реалізує повний набір основних принципів його естетики, яка при всій похмурості своїх відтінків харчується небесною «любов’ю до нескінченності». Дивовижна філософська насиченість його поезії стає призмою, яка пропускає лише певні тони – тони тіні, вечори, смерті, всього невідворотного і загиблого.

Ця поезія відмовилася від будь-якої іншої естетики, крім естетики страждань: «Я не стверджую, ніби Радість не може поєднуватися з Красою, але, по-моєму, Радість – одна з найбільш вульгарних її прикрас. Більш того, радість як дзеркальна протилежність страждання віддає жахливим небуттям».

В силу своєї духовної безплідності ця категорія життя не входить в коло небесних відповідностей, які наполегливо шукав Бодлер, який вважав, що «поезія – це найреальніше з усього, що існує на світі, але до кінця істинною вона може бути лише в іншому світі».

У цьому ж світі істинно життєдайним стає страждання («Страждання – шлях один в обитель слави вічної/Туди, де пекельний зов, земних скорбот кінець»), і вся поезія «Квітів зла» стоїть перед його загадкою, як пророк Ізекііль перед полем кісток людства.

У XIX столітті деякі вірші з «Квітів зла» Бодлера були покладені на музику французьким композитором Анрі Дюпарк.

У XX столітті симфонічне перекладення здійснив швейцарський диригент і композитор Ернест Ансерме. Французький художник Жорж Руо створив гравюрні ілюстрації до «Квітів зла».

Посилання на основну публікацію