✅Опис і аналіз роману «Хатина дядька Тома»

«Хатина дядька Тома» («Uncle Tom’s Cabin») – роман Гарієтт Бічер Стоу. Вперше опубліковано в 1851-1852 рр.

Дочка впливового проповідника, Стоу і сама, якби була чоловіком, без сумніву пішла б по тією ж дорогою.

У літературній творчості, відкритій відносно пізно (до тридцяти з гаком років вона, усвідомлюючи себе лише клопіткою домогосподаркою, матір’ю шістьох дітей, хіба тільки заради підробітку писала іноді «скетчі» для журналів), знайшов вираз її непотрібний місіонерський, вчительський запал: не випадково свій письмовий стіл вона порівнювала з церковною кафедрою.

У першій художній книзі Стоу відображений період її життя в Цинциннаті в 1830-1840-х роках: місто, яке користувалоь славою «Афін Заходу», було тільки річкою відділене від рабовласницького штату Кентукі. У суспільстві раз у раз спалахували конфлікти між тими, хто переховував і підтримував рабів-утікачів, і тими, хто на них полював.

Переїзд сімейства на Північ в 1850 р тільки зміцнив Стоу в аболіционістскьих переконаннях, тим більше, що збігся з прийняттям Закону про втікачів рабів, що зобов’язував кожного американського громадянина сприяти поверненню втікачів господарям, – законослухняність стало синонімом співучасті в моральному злочині.

Згодом письменниця нерідко згадувала про бачення, яке відвідало її в церкві в момент причастя: чорний раб, батогом забивається на смерть, – прообраз однієї з ключових в майбутньому романі сцен.

Роман «Хатина дядька Тома» Стоу починався як серія замальовок з життя рабів і рабовласників. Своє завдання Стоу бачила в направленому емоційному впливі на аудиторію:

«З картинами не посперечаєшся, вони вражають навіть і поза волею».

Цілі їй вдалося досягти цілком: «Картини» викликали живий і широкий читацький відгук; журнал, в якому друкувався роман, був засипаний листами. При тому, що успіх журнальної публікації був очевидний, знайти видавця для книжкової версії виявилося нелегко: занадто сильні пристрасті палали навколо.

Аболіціоністсько налаштована критика вітала роман як «богонатхненний» (такою відчувала свою книгу сама пані Стоу: «Її написав сам Бог»), жителі півдня обурювалися з приводу спотворення в ньому «реальності».

Відповідаючи на ці закиди, Стоу опублікувала згодом «Ключ до Хатині дядька Тома», покликаний продемонструвати документальну достовірність основних епізодів і наочність виведених типів.

Успіх роману в результаті перевершив всі очікування: 10.000 примірників було продано в перші ж дні, 300.000 – в перший рік. Книга була переведена на десяток європейських мов, її зміст – тиражований в літографіях і театральних постановках.

Сюжет роману «Хатина дядька Тома» Стоу утворений двома зустрічно спрямованими лініями: на Північ, до свободи, від загрози бути навіки розлученими біжать рабиня Еліза з дитиною і її чоловік Джордж, – все далі на Південь відвозять проданого Дядю Тома.

Спочатку у роману був виразний підзаголовок – «Людина, яка була річчю». На думку Стоу, рабство, третируючи людину як річ, заперечує в ньому безсмертну душу, в чому і полягає джерело глибокої гріховності, яка руйнує дух не тільки рабовласників, але всіх, побічно підтримуючих цю практику. Безцеремонно руйнуючи сімейні пута, рабство зазіхає на інститут, шанований як опора і запорука суспільної гармонії.

Несумісність рабства з християнською вірою і сімейними цінностями – потужний аргумент, художньо освоєний Стоу і пізніше активно використовувався політиками Півночі в полеміці з Півднем.

Раби в романі зображуються співчутливо: здебільшого, люблячі, довірливі, дитячо безпосередні істоти. Дитина і раб – два зразки любові та святості, що сталися не так навіть в житті, як в смерті: білява ангелоподібна Єва і чорний Дядя Том, обидва – мученики неправедного способу життя, чия смерть усвідомлюється не як поразка, а як моральна перемога.

На сторінках роману проливається чимало сліз, ще більше їх було пролито ранніми його читачами. Мелодраматизм, сентиментальність, ходульна алегоричність образів не заважали, а, мабуть, сприяли ефективному здійсненню романом його соціальної місії – нравовикривальної, нравовиправної.

Правда, в XX столітті ця сила обернулася слабкістю: на хвилі піднесення афроамериканської культури книга стала об’єктом критики вже з нового боку. Відомий негритянський прозаїк Джеймз Болдуін, наприклад, побачив у сентиментальності місис Стоу ознаку відмінних для «білої» цивілізації лицемірства і несвідомої глухоти до іншого.

Як класичний зразок «жіночої» і популярної прози роман залишається предметом підвищеної уваги літературних аналітиків 1980- 1990-х років.

Посилання на основну публікацію