✅Опис і аналіз роману «Три мушкетери»

«Три мушкетери» – роман Олександра Дюма-батька. Написаний в 1844 р, вперше надрукований навесні того ж року в паризькій газеті «Сьєкль»; незабаром була випущена і книга, тираж якої за п’ять наступних років досяг 60 тисяч екземплярів.

Успіх «Трьох мушкетерів» спонукав Дюма продовжити тему; в 1845 р виходить роман – «Двадцять років потому», в 1850 році завершується публікація останньої книги про мушкетерів («Десять років по тому, чи Віконт де Бражелон»). Попри спільність головних героїв, що дозволяють з’єднати всі романи в єдину трилогію, часовий розрив між її частинами і відсутність прямої сюжетної зв’язки допускають розгляд «Трьох мушкетерів» і як самостійного твору.

Успіх перекладних романів В. Скотта сприяв розквіту історичного жанру і у французькій літературі 1820-1840-х рр. Письменники і драматурги все частіше прагнули знайти в минулому відповіді на гострі питання сучасності («Собор Паризької богоматері» В. Гюго (1831 р.), «Консуело» Жорж Санд (1843 р.), драми Ф. Піа і ін.).

Дюма-батько, раніше вже присвятив подіям минулих епох ряд п’єс («Генріх III і його двір», «Нельская вежа» і ін.), перш за все прагнув надати своїм творам гостросюжетну, захоплюючу форму і не проводив паралелей між минулим і сьогоденням.

На відміну від Гюго, наповнюючи п’єсу про епоху кардинала Рішельє «Маріон Делорм» злободенними натяками, що призвели до заборони постановки (1827 г.), Дюма звернувся до того ж історичного періоду лише для додання авантюрного сюжету романтичного колориту.

Для роботи над романом автор використовував написані Куртіль де Сантра «Мемуари пана д’Артаньяна, капітан-лейтенанта першої роти королівських мушкетерів …» (1700 р.) і книгу Редерера «Політичні та любовні інтриги французького двору» (письменник зсипається також на міфічні «Спогади графа справи Фер», нібито виписані їм в одному з архівів).

Але Дюма зовсім не вважав самоціллю дотримання історичної правди, і часом досить вільно поводився з фактами, переіначівая їх на догоду сюжетної цікавості. «Для мене історія – це цвях, на який я вішаю свою картину», – говорив він.

Безперечно, «Три мушкетери» – найвідоміший і читаємий роман А. Дюма-батька. Сюжету цієї книги притаманні велика цілісність і композиційна єдність, ніж іншим романам цього майстра «роману-фейлетону»; тут письменникові вдалося уникнути властивих пригодницької літератури XIX в. мелодраматизму і схематизації навіть при описі негативних персонажів (Рішельє, Міледі), а захоплюючі пригоди героїв викладені жваво і весело. Вільні «Три мушкетери» і від похмурого фаталізму пізніших романів письменника («Ущелина диявола» і ін.).

Але головне, завдяки чому «Трьох мушкетерів» Дюма вдалося потіснити на полицях навіть настільки улюблені читачами книги цього автора, як «Граф Монте-Крісто» і «Королева Марго» – це образи головних героїв, мушкетерів Атоса, Портоса, Араміса і Д’Артаньяна, імена яких стали загальними не тільки на батьківщині автора.

Безмежно віддані Франції та королю, вони завжди готові продемонструвати сміливість, спритність і мужність; понад усе відважна четвірка цінує:

  • вірність;
  • чесність;
  • здатність прийти на виручку товаришеві.

Мушкетерам невластива піднесена «безтілесність» героїв романтичної літератури:

  • часом вони бувають надмірно запальні (на початку роману дріб’язкові інциденти стають причиною дуелі д’Артаньяна з його майбутніми друзями);
  • ці браві вояки не проти повеселитися в хорошій компанії;
  • Портосу важко встояти перед надмірними стравами;
  • Араміс не цурається зв’язків з заміжніми жінками;
  • д’Артаньян одного разу піддався чарам спокусливої шпигунки кардинала, і ми ніколи не дізнаємося, які таємниці зберігає мовчазний Атос – граф де ла Фер.

Але коли мова заходить про оборону країни (бій у Ла-Рошелі), честі королеви (історія з алмазними підвісками Анни Австрійської) або допомоги одному, який потрапив в чергову халепу, всі інші проблеми відходять в сторону, і, знехтувавши небезпеку, мушкетери поспішають на допомогу.

Герої хоробрі, але не жорстокі, мужні, але не мстиві, і навіть в Міледі вони, проявляючи лицарське благородство, до останньої хвилини бачать красиву жінку, а не смертельного ворога. Поєднання характерних побутових рис і індивідуальних особливостей з високими, що володіють непересічну цінність, ідеалами, що знаходять конкретне втілення в поведінці мушкетерів, робить легендарну четвірку настільки привабливою для читача (особливо юного), що той неминуче прагне наслідувати Атос, Портос, Араміс і д’Артаньяна.

Письменник зумів – без довгих міркувань і настирливої ​​дидактики – дати в «Трьох мушкетерів» чудові зразки відваги, дійсного патріотизму і безкорисливої ​​чоловічої дружби. Саме морально-виховна значимість образів мушкетерів виділяє роман Дюма з нескінченного потоку пригодницької літератури.

Сам автор до кінця життя зберіг прихильність до улюблених героїв: він писав п’єси про мушкетерів, видавав історичні журнали «Мушкетер» і «Д’Артаньян» («Dartagnan»).

Захоплено прийнятий сучасниками (прем’єр-міністр не починав засідань кабінету, які не переглянувши свіжий номер газети, що публікувала «Трьох мушкетерів»), роман згодом захоплював настільки різних діячів, як:

  • К. Маркс;
  • Діккенс;
  • Джек Лондон;
  • М. Горький;
  • С.М. Ейзенштейн;
  • А.І. Купрін (останній зараховував д’Артаньяна до «вічних супутників людства»).

12 липня 1931 році в Гасконії (департамент Жер), в місті Ош був урочисто відкритий пам’ятник д’Артаньяном – найпривабливішому, спритному і дотепному мушкетеру, плоду літературної фантазії Дюма.

Роман «Три мушкетери» належить до числа світових рекордсменів за кількістю екранізацій (більше ніж 30 кінофільмів на початок 1990-х рр.); не менше трьох з них свого часу йшли і на екранах російських кінотеатрів: найбільш близька до літературного першоджерела однойменна французька картина з Мілен Демонжо в ролі Міледі (1962 р).

Але особливою любов’ю в нашій країні користувався російський телевізійний фільм (1979 р.) з М. Боярським, що зіграв роль д’Артаньяна і виконав популярну пісню про мушкетерів (композитор – М. Дунаєвський).

Посилання на основну публікацію