✅Опис і аналіз роману «Фієста» Хемінгуея

«Фієста» («І сходить сонце» – «The Sun Also Rises») – це роман Е. Хемінгуея. Опублікований в 1926 році. У 1927 надруковано в Англії під назвою «Фієста». Цей роман-дебют молодого американського письменника відразу ж приніс йому славу.

У книзі сконцентрувалися риси поетики і стилю Хемінгуея, вперше заявлені в більш ранніх оповіданнях: лапідарний стиль, глибокий психологічний підтекст, точність, ємність деталі, устраненность автора з оповідання.

Саме тут сповна проявилася фундаментальна специфіка його листи, яку визначив англійський письменник Ф.М. Форд:

«Кожне слово Хемінгуея – все одно що Свіжевимитий камінчик, взятий з дна струмка.  Всі вони живуть і випускають сяйво, а зібрані разом, складають мозаїку, кожна частка якої займає своє власне, строго визначене місце».

У назві роману «Фієста» Хемінгуея використана цитата з першого розділу книги Екклезіаста про марність людського існування і про те, що «немає нічого нового під сонцем». Тим самим автор як би відразу дав символічну формулу сенсу своєї книги.

Роман відтворив той комплекс поведінки, думок, почуттів, настроїв, які були характерні для так званого «втраченого покоління» американців, які пройшли Першу світову війну, душевно спустошених і нездатних вписатися в томливий круговорот мирного життя. Вперше ця тема з’явилася в оповіданні «Дома».

Центральний персонаж (і оповідач) роману «Фієста» Хемінгуея – американський журналіст Джейк Барнс, який отримав на фронті каліцтво (він імпотент).

Джейк позбавлений любові в фізичному сенсі, але ця фізична ущербність – знак його виключення з нормального життя і душевних страждань. Страждає також і його кохана леді Брет Ешлі, аристократка, яка втратила на війні нареченого.

Алкоголічка і німфоманка, вона намагається почати нове життя, одночасно усвідомлюючи марність цих спроб. Третій найважливіший персонаж книги – письменник Роберт Кон, цинік і нездара, агресивний ідеаліст, який знає життя і тішачи себе вигаданими ілюзіями.

Кон сприймає життя з точки зору літератури і все його судження – це лише тріскучий потік порожніх слів.

Як зазначав критик М. Гайсмар, в цьому романі «втрачене покоління» навіть більше ніж «втрачене» – герої книги «приголомшливо марні». Вони розчаровані в житті чи не нарочито і, чи не хизуються своїм розчаруванням.

Окремі картини дозвільного побуту американських іммігрантів в Парижі, тиняються вулицями галасливого міста і проводять весь час у порожніх розмовах в кафе або в ні до чого не призводять з’ясування стосунків, складаються, за словами того ж Гайсмар, в «трактат про страждання, фізичних і духовних, глибоких і швидкоплинних, навмисно завданих собі і оточуючим».

Антитезою цьому сонму нещасних героїв виглядає фігура молодого іспанського матадора Педро Ромеро – скороминущого коханого Брет Ешлі. Ромеро – один з ранніх типово Гемінгвея героїв – «мачо», виконаних внутрішньої гідності, фізично сильних чоловіків, які знають собі ціну і йдуть по життю, маючи перед собою чітку мету.

При внутрішньому трагізмі роману «Фієста» в ньому чітко заявлена ​​ключова стоїчна думка про необхідність приймати життя таким, яким воно є, не маючи ніяких ілюзій, і залишатися лише вірним своїм внутрішнім почуттям і спонукань, своїм моральним принципам.

У цьому сенсі роман став відправною точкою для подальшого розвитку творчості письменника, наріжним каменем його філософії. Разом з написаним згодом романом «Прощавай, зброє!».

Ця книга створила своєрідну дилогію про досвід людського буття в XX столітті, яка залишилася вершинним досягненням письменника і стала важливою віхою в розвитку американської прози.

У 1957 році вийшов однойменний фільм режисера Г. Кінга з Т. Пауером в головній ролі. У 1985 за мотивами книги був знятий телесеріал.

Посилання на основну публікацію