Опис і аналіз книги “Хронограф” Пселл

«Хронограф» – історична праця Михайла Пселла. Автора цієї книги можна по праву назвати першим великим візантійським прозаїком. Філософ, учений-натураліст, він вніс в традиції візантійської словесності техніку класичної аттичної прози. Серед його творів трактати з філософії та демонології, медицині і військовій справі, богослов’я і граматиці, міфології та фізики.

Коротко про автора

Всі збережені відомості з життя письменника отримані, в основному, з його ж творів. Михайло (або Костянтин, як звали його в миру) Пселл зробив все можливе, щоб не бути забутим нащадками. На відміну від більшості візантійських істориків, які переховувалися за рамками оповіді, в своїх працях він чимало уваги приділяє власній персоні, створюючи швидше прикрашений автопортрет, ніж реальне зображення. Але, крім того, збереглася велика епістолографіческое спадщина письменника, що дозволяє судити про його людські якості і вчинках.

Втім, Михайлу Пселлу було чим пишатися. Виходець із сім’ї третьорозрядного чиновника, він зробив блискучу кар’єру – від простого чиновника царської канцелярії до глави філософського факультету константинопольського університету і першого радника імператора. У «Хронографі» ​​Пселл писав, що «ворота палацу йому відкрила вченість». Дійсно, ще в юності він отримав блискучу класичну освіту. За активної участі Пселла в вищих колах константинопольської еліти сформувався гурток інтелектуалів. Гурток цей відігравав значну політичну роль, але головним, що об’єднувало його членів, була пристрасть до наук і знання. Відданість наук і своєрідна вчений дружба піднімали молодих, честолюбних людей над навколишнім їх «морем невігластва», становили предмет їхньої гордості і створювали відчуття вибраності. Відданість цій дружбі навіть привела Михайла Пселла в роки гонінь в монастир. Але цей епізод його біографії можна вважати скоріше курйозом – важко уявити менш придатного для монастирського життя людини, ніж красномовний, вкрай честолюбний, досить цинічний і виверткий царедворець, світський і метушливий. Перебування Пселла в монастирі на горі Олімп тривали всього кілька місяців, але до кінця життя залишило за ним звання ченця.

Історія створення і публікації «Хронографа»

Ймовірно, незабаром після повернення з монастиря і воцаріння Ісаака Комніна в 1057 році, піддавшись наполегливим умовлянням друзів і царедворців, Пселл приймає на себе обов’язки історика і починає писати «Хронограф» – літопис сучасних йому подій. Уже близько 1060 р перша частина книги завершена – точка поставлена ​​на що закінчився в 1059 царювання Комніна. Джерела свідчать, що Пселл не збирався писати продовження, але життя при дворі диктувала свої умови: в 1072 р прямою вказівкою свого вихованця імператора Михайла Дуки історик починає другу частину історіографії, яку закінчує не раніше 1075 р Тут вчений вже не належить собі і змушений основну частину праці присвятити вихваляння, правда, вельми майстерному, діянь династії Дуки. Доля Михайла Пселла після повалення Михайла Дуки 1078 р невідома. Ймовірно, віддалений від двору, він закінчив життя в монастирі.

До наших днів дійшла лише одна рукопис «Хронографі», що зберігається в Паризькій Національній бібліотеці. Перше її видання здійснено К. Сафою в складі «Грецької бібліотеки середніх віків» (1874 г.). У 1926-1928 рр. вийшов французький переклад Е. Рено, а в 1978 – перший російський переклад Я.М. Любарського.

Опис і аналіз «Хронограф» ​​Пселла

«Хронограф» оповідає про події ста років візантійської історії – від смерті Іоанна Цимісхія в 976 до 1075 г. При цьому події 976-1028 рр. викладаються по недошедшім до нашого часу письмових джерел, а все інше – опис подій, свідком, очевидцем і чинному особою яких був сам історик. Пселл були відомі багато таємниць двору, приховані від його сучасників. Природно, що «Хронограф» Пселл майже дослівно використовувалася пізнішими істориками, хоча ця праця не позбавлений помилок і протиріч – повідомлення письменника про зовнішньополітичні події носять уривчастий характер, Пселл не приводить ніяких дат, часто плутає послідовність подій. Та й сам письменник не надавав великого значення цієї праці – перш за все він вважав себе філософом і ритором. «Хронограф» була лише «пробою пера», але саме вона обезсмертила ім’я Пселла.

Михайлу Пселл довелося жити в епоху смути, нескінченних палацових переворотів. Відбувалася зміна династій: слідом «македонської» прийшла династія Комнінів. А між тим Візантія втрачала землі, загони кочівників показувалися біля самих стін Константинополя. Напевно, Михайло застав початок царювання Олексія Комніна, розширив і укріпив кордони імперії і повернув їй колишню могутність, але в «Хронограф» ці події вже не увійшли. І Михайло сумлінно передає в своїй праці все рвані ритми переломною епохи. Він бачить, що держава боляче і думає, що знає методи його лікування.

Перш за все, він вважає, що імператори повинні слухати поради розумних людей. Цікаво ставлення Пселла до царської влади. У всіх імператорів, природно, крім тих, за царювання яких писалася «Хронограф», він бачить більше недоліків, ніж переваг. Але Пселл йде ще далі: він вважає, що вади і пороки – невід’ємна властивість будь-якої царської персони, результат боротьби за владу і вічної боязні її втратити. Знайомий з працями Платона, філософ пропонує інше: гармонійне держава, в якому діяльність царя направляється порадниками-філософами. При цьому Пселл недвозначно натякає, що сам цілком підходить на цю роль.

Пселл – майстер історичного портрета. Його характери об’ємним, образні, яскраво окреслені. Його улюблену тезу – рухливість, мінливість людського характеру. Немає людей виключно поганих або хороших: кожен надходить від обставин. Щоб підкреслити драматичність розповіді, Пселл часто вводить в текст екфрази, тобто опису будівель, пейзажів. Він досконало володіє всією риторичної техніку й майстерно оперує величезним запасом образотворчих прийомів – метафор, гіпербол, порівнянь. Не чужий історик і фонетичних експериментів – у багатьох місцях він грає порядками слів і співзвуч. Пселл сміливо ввів в хроніку елементи, властиві художній літературі, чим поставив «Хронограф» в ряд кращих творів світової літератури.

Посилання на основну публікацію