✅Образ ліричного героя Лермонтова, мотиви поезії Лермонтова

Ліричний герой Лермонтова – це поет-романтик. Він – особистість, яка відкрито розповідає про свої внутрішні переживання, будь вони дуже особисті, або навіть негативні.

Період творчості Лермонтова припав на не найлегші часи в Російській імперії. Якраз самодержавством було придушене повстання декабристів, і була відсутня духовна і політична свобода для особистості. Ліричний герой не мириться з несвободою, «всевидячим оком» царського уряду. Він – героїчна натура, бажає випробовувати долю, потребує активних дій і реальних вчинків.

Однак поет з гіркотою усвідомлює, що суспільство, в якому він живе, не вимагає його подвигів. Натовп аристократів і обивателів бездушні, їм нецікаві рухи чужої душі, незрозуміло справжнє мистецтво. Тільки блиск царських щедрот засліплює їм очі. Поет низько оцінює сучасне йому суспільство:

«Ви, жадібно натовпом стоять біля трону,

Свободи, Генія і Слави кати» – таврує він їх у вірші «Смерть поета», присвяченому загибелі Пушкіна.

Тема Батьківщини у Лермонтова тісно переплітається з почуттям полону, почуттям вигнання.

«Хмарки небесні, вічні мандрівники! Мчитеся ви, ніби, як я ж, вигнанці, з милого півночі …» Разом з тим поет любить Батьківщину, її природу, селян, їх ясне трудове повсякденне життя. У вірші «Як часто, строкатою юрбою оточений…», він протиставляє цей простий природний світ аристократам.

Мотив самотності в поезії Лермонтова займає важливе місце. Мотив відчуженості від суспільства, зрада, нерозуміння в любові, вигнання – провідний у віршах Лермонтова «Виходжу один я на дорогу…», «Хмари», баладі «Повітряний корабель».

Кохання у його ліриці також трагічне: щастя поет так і не відчуває, оскільки кохані не в змозі оцінити глибину його почуття. Звільнившись від рабства нещасної любові, він відчуває полегшення. Поет шукає споріднену душу, але не знаходить її, і тільки у величі прекрасної і грізної природи знаходить задоволення.

Посилання на основну публікацію