Образ Головного героя в “Антонівських яблуках” Буніна

Основний персонаж в творі представлений образом ліричного героя, від імені якого письменник веде розповідь. В оповіданні відсутня розвиток сюжетної лінії, оскільки сенс даного творіння присвячений виключно почуттям, думкам, ностальгічним спогадам.

Головного героя автор розглядає як чоловіки дворянського походження, мислячого як справжній чоловік знатного роду.

Герой веде монолог, який присвячений його спогадами, що стосуються осінньої сільського життя під час панував старого патріархального ладу.

В його пам’яті спливають моменти відвідування його родиною бородатого тестя, де на обід їх пригощають бараниною, поданої на простому дерев’яному блюді, стільниковим медом і солодкої брагою. Він мріє знову опинитися в кружляють події звичайній селянській життя, що відрізняється підйомом рано вранці, важкою працею в полях і міцним втомленим сном прямо в стогу сіна.

Герой куштує в думках принадність осінніх садів, наповнених нудотним запахом антонівських яблук, супроводжуючий його все його життя.

Герою важко усвідомлювати, що до колишнього життя вже немає вороття, старі-довгожителі давно померли, а колись багаті села зубожіли і розорилися, зникли і розкішні помісні сади з яблучними запахами.

Але незважаючи на смуток, герой не відмовляє собі в задоволенні повернутися в ту саму життя, він відправляється на самоті в ліси пополювати, а потім, задоволений і втомлений, вмощується біля теплої печі і з насолодою слухає тужливі наспіви у виконанні сільських дівчат.

Письменник яскраво і жваво передає емоції свого ліричного героя, наповнені сумними і сумними звуками і барвами.

Використовуючи відчуття і почуття оповідача, автор розкриває свій біль і смуток за минулим в минуле укладів глибокої старовини, відчуваючи при спогадах про них ніжну радість.

Оповідання в оповіданні ведеться із застосуванням різних літературних прийомів, яскраво розфарбовували емоційний фон твору. Письменник використовує і незвичайні форми колірної гами (чорно-ліловий, сиво-залізну), і величезна кількість метафор, одягаючи, наприклад, співаючих дівчат в сарафани, які пахнуть фарбою, але найголовніший акцент зроблений автором в мовної виразності головного героя, за допомогою часто вживання їм слова «пам’ятаю».

Твір письменника є по суті своєрідною захопленої одою, присвяченій російської самобутньої життя того часу з невимовним запахом антонівських яблук.

Посилання на основну публікацію