✅Моральні проблеми в романі Лермонтова «Герой нашого часу»

Роман Михайла Юрійовича Лермонтова написаний в важкі роки для країни, коли за кожну помилку людину могли заслати в Сибір. Кожен намагався вижити і звинуватити іншу людину в усіх гріхах. Михайло Юрійович вирішив написати роман “Герой нашого часу” в якому головний герой увібрав в себе образ не самих хороших якостей людства.

Головний герой Печорін російський офіцер, який, по суті, не знає, чого він хоче в житті. Лермонтов хоче показати читачеві на прикладі головного героя роману, що егоїзм, цинізм це не є добре. Печоріна описують три людини автор, сам Печорін пише про себе щоденник і Максим Максимович, який безпосередньо спілкується з самим Печоріним.

Офіцеру дуже нудно в цьому суспільстві, він не знає чим себе зайняти в житті і намагається себе розважити.

Печоріна все одно, що своїми діями він приносить іншим людям дискомфорт. Йому дуже хочеться, щоб його любили всі, але сам любити він не має наміру. Михайло Юрійович Лермонтов написав роман, що складається з повістей з різними назвами, вони йдуть в розкиданому порядку і змушують читача додумувати деякі моменти.

Печорін, вкравши Беллу і заточивши її в фортеці, спочатку намагається розташувати її до себе, але дуже швидко втрачає до неї інтерес, про що ділиться з Максим Максимович. У Печоріна миготять деякі зачатки хорошу людину, але шанси на те, що він зміниться, дуже малі. Печорін повне втілення егоїзму, він не розуміє, чому він приносить людям лише біль і розчарування.

Іноді Печорін задається питанням, для чого він живе і яка місія у нього на цій землі. Він ніби і шкодує свою коханку Віру, яка його так любить, але не робить нічого для того, щоб не завдавати їй страждань. Він закохує в себе дівчину Мері лише через те що вона сподобалася його колись одного. У підсумку він вбиває свого друга на дуелі, а дівчині розбиває серце.

У розділі під назвою “Тамань” він руйнує життя бідного, сліпого хлопчика. Він втручається в життя контрабандистів і вони злякавшись біжать залишивши сліпого хлопця напризволяще.

В одному зі своїх щоденників Печорін пише про те, що в ньому немов живуть двоє людей. Одна людина робить всі ці необдумані не дуже хороші вчинки, а друга людина, що живе в ньому, не схвалює його дій, але по-іншому Печорін вчинити не може.

Печорін не хоче зізнатися собі в тому, що це він винен у всіх своїх бідах. Йому вигідніше думати про те, що це суспільство йому заважає і не хоче приймати його таким, яким він є.

Посилання на основну публікацію