Микола Ставрогін в оповіданні “Біси” Достоєвського

Образ Ставрогіна є в книзі центральним і найбільш суперечливим. Достоєвський як великий майстер психологічної прози створює характер з одного боку символічний, а з іншого боку глибоко точний.

Коли читаєш про Ставрогіна, розумієш, такі люди дійсно можуть існувати, але вони неймовірно рідкісні і з’являються тільки рідко в період зміни епох, початку нового часу.

Безумовно, Ставрогін – позачасовий герой, але також він і людина своєї епохи. Його позачасовість полягає в його пошуку істини і абсолютної щирості із самим собою, такі люди рідкісні, але завжди існують, вони природним чином виділяються з цього світу і здатні перевершити зовнішні умови. Його відповідність своєму часу полягає в певному розумінні світу, він як би є новим щаблем еволюції зайвого людини, який раніше висловлювався в літературі в інших «відступників» від соціуму: Печорін, Алеко і багато інших.

Цікавим є ставлення Ставрогіна до добра і зла. Ця людина абсолютно не бачить різниці між цими феноменами і через відносно невелику кількість часу ми побачимо у Ніцше працю «по той бік добра і зла», та й інші роботи, які пропонують мисляча людина перевершити себе і зокрема громадську мораль і дурні обмеження, які нав’язуються цієї мораллю.

В якомусь сенсі Ставрогін є предтечею ніцшеанської надлюдини – він зайвий герой для свого часу, гранично щирий і здатний прийняти цей світ без самообману. Ставрогін бере в дружини хромоножку і в цьому полягає його альтруїзм, але в спілкуванні з Шатова він проявляє граничний цинізм і навіть злість. Проте, в такій поведінці відсутні протиріччя, адже, згідно з давньою концепції, тільки той, чиє коріння проросли глибоко, може мати високі гілки.

Простіше кажучи, тільки той, хто може зануритися в пучину зла, цілком здатний і на велике добро. Ставрогін сам говори про це, коли вказує Шатову на відсутність відмінностей між жорстокої жартом і героїчним вчинком на благо інших. Цей герой не відчуває різниці між добром і злом, адже в якійсь мірі він поза цим світом, як фактично (в оповіданні він ніби непомітний, хоча часто присутня) також і своїм розумом і душею.

Посилання на основну публікацію