«Мертві душі» в поемі Гоголя «Мертві душі»

Безсмертна поема Гоголя «Мертві душі» відкриває перед нами не тільки побут і звичаї російського суспільства середини 19 століття, а й показує людські пороки, які були притаманні йому. Центральне місце в своєму творі автор приділяє людині нового зразка – підприємцю Чичикову Павлу Івановичу.

Головного героя природа наділила Неабияку розумовими здібностями. У його голові зародилася і знайшла свій розвиток геніальна афера. Знайдений не точності в тодішньому законодавстві, Чичиков вирішує оформити банківський кредит, а в заставу залишити селянські душі. Тільки насправді ці селяни були вже давно мертві, але на папері числилися ще живими і здоровими. Для здійснення своєї ідеї Чичиков відправляється в місто NN, де у місцевих поміщиків за гроші скуповує мертві селянські душі.

Головному герою вдається заручитися підтримкою всіх чиновників і поміщиків міста NN. Про Чичикове починають говорити, як про діловому і порядну людину. Кожен чиновник і поміщик намагається запросити Павла Івановича до себе в гості, і він з радістю погоджується.

Перед нами відкривається ціла плеяда поміщиків, які самі по собі є сильними і яскравими особистостями, але які закрилися в своєму власному світі.

Наприклад, поміщик Манілов був досить розумним і освіченою людиною. У суспільстві він мав славу естетом. Але реалізувати себе він так і не зміг. Манілов став заручником своїх мрій і повітряних замків. Він не був привчений до фізичної праці, всі його плани залишилися тільки планами, а на світ він дивився «крізь рожеві окуляри».

На противагу Манілова Гоголь показує нам поміщика Собакевича. Він був людиною фізичної праці. Своєї мети домагався силою і кмітливістю. Собакевичу були чужі мрії. Єдине, що його цікавило – матеріальний достаток. Собакевич намагається навіть за мертві душі своїх селян виторгувати максимальну ціну.

Наступною ми знайомимося з поміщицею коробочкою, до якої Чичиков потрапляє випадково. Коробочка символізує застій і обмеженість. Це підтверджується годинами в її будинку, які давно вже зупинилися. Метою її життя став продаж пеньки і пуху.

Поміщик Ноздрьов став втіленням широкої російської душі. Азарт і авантюризм стали основними принципами життя Ноздрева. Для нього не існувало ні звичаїв, ні законів. Він жив за покликом свого серця.

Останнім поміщиком, з яким нас знайомить Гоголь, став Плюшкін. Автор відгукується про нього, як про «дірі на тілі людства». Своє життя Плюшкін звів до бездумного накопичення. Навіть володіючи величезним станом, він голодував і морив голодом своїх селян.

Характерним є те, що до всіх цих «різним» людям Чичиков зумів знайти підхід і отримати бажане. З одними він м’який і вихований, з іншими – твердий і грубий, з третіми – хитрий і розважливий. Всі ці якості, кмітливість і кмітливість, завзятість змушують нас захоплюватися головним героєм поеми «Мертві душі».

Для розуміння внутрішнього світу Чичикова, Гоголь звертається до дитинства головного героя і до тих умов, в яких зростав маленький Павлуша. Єдиним дитячим спогад Чичикова стали настанови батька про необхідність «берегти копійку». І тому, все своє життя головний герой присвятив виконання заповіту батька.

У «Мертвих душах» ми можемо побачити багато людських пороків, які відображені в образах героїв твору. Гоголь з тривогою і переживанням ставився до такого стану справ і сподівався, що колись прийде час і «мертві душі» нашого суспільства відродяться.

Посилання на основну публікацію