«Мцирі» – короткий зміст (переказ)

Дія поеми розгортається в одному з монастирів древньої столиці Грузії – місті Мцхета. В один із днів повз монастир проїжджав російський генерал, який віз полоненого хлопчика. Сталося так, що ця дитина сильно захворів і генерал вирішив залишити його в монастирі. Один з ченців забрав вмираючого дитини до себе і виходив його. Після одужання хлопчика дали ім’я Мцирі і він залишився жити в монастирі. За вдачею Мцирі був замкнутою дитиною, в його очах читалася смуток за рідним краєм. Йшов час і Мцирі, схоже, звикся жити серед ченців. Його хрестили, він прийняв чужу віру, адже інший не знав.

Коли Мцирі виповнилося сімнадцять років, його почали готувати до прийняття чернечого обітниці. В день проведення таїнства на місто обрушилася страшна гроза. В душі хлопчика все перевернулося, і він вирішує втекти з монастиря. У той час, як інші ченці молилися біля вівтаря, Мцирі, не боячись ні блискучих блискавок, ні диких тварин біжить з монастиря. Він вирішує повернутися до себе на батьківщину. Мцирі знав, що його будинок знаходиться на сході, тому і вирушив саме в ту сторону.

Пізніше, виявивши, що хлопчик зник, монахи кинулися на його пошуки. Його шукали близько трьох днів, але так і не знайшли. Через деякий час знемоги тіло Мцирі знайшли в околицях старого монастиря. Ченці принесли його в монастир. Мцирі був покритий глибокими ранами, в яких запеклася кров. Хлопчик відмовлявся говорити з ким-небудь. Тільки старому ченцеві, який колись врятував його від смерті він відкрив свою душу.

Мцирі довго говорив про свою батьківщину, він згадував свого батька в бойовій кольчузі, пісні своєї сестри, говорив про крутих скелях і зелених рівнинах. Виявляється, весь цей час Мцирі жив немов у в’язниці, не було і дня, щоб він не думав про повернення на батьківщину. Саме тому він зважився на втечу під час грози.

За ці три дні Мцирі відчував себе частиною природи. Він намагався зловити блискавку рукою, відчував себе змією, пробираючись між каменів. На другий день хлопчик прокинувся на краю безодні. Він вирішує спуститися вниз, щоб втамувати спрагу в гірському струмку. Там він зустрів молоду грузинку, яка набирала воду. Краса її очей зачаровує Мцирі, і він втрачає свідомість. Коли він прийшов до тями, дівчата поруч уже не було. Пізніше хлопчик засинає і уві сні знову бачить свою прекрасну незнайомку.

Мцирі прокидається вночі. Ведений голодом, він вирішує відшукати дорогу додому. Мцирі бреде густими лісами і втрачає вигляд гір, що були для нього дороговказом. На лісовій галявині хлопчик зустрічає барса. Мцирі, схопивши палицю, вступає в нерівний бій з диким тваринам. Йому вдається вбити не дорівнює суперника, а й сам Мцирі отримує важкі поранення від гострих, як бритва, кігтів тварини. Хлопчик збирає всі сили в кулак і знову вирушає в дорогу. І ось він виходить до аулу. Все здається йому знайомим і рідним, як раптом Мцирі розуміє, що знову повернувся в свою «в’язницю». Хлопчик думає, що це все лише сон, але дзвін монастирського дзвону повертає його до життя. І він розуміє, що більше ніколи не побачить свою батьківщину. У відчаї і бреду, Мцирі падає на пісок.

Мцирі не майже не шкодує про свій вчинок, його гнітить думка про те, що померти йому доведеться на чужій землі. Він каже, що якби була можливість провести кілька днів на батьківщині, він би обов’язково обміняв її на вічність в раю. Його гризе клятва, яку Мцирі дав собі ще в дитинстві – обов’язково повернутися додому.

Розуміючи, що кінець уже близько, Мцирі просить старого ченця поховати його під акацією в монастирському саду. Саме з того місця було видно його рідні гори. Мцирі не залишає мрії потрапити додому якщо не в цій, то наступному житті.

Посилання на основну публікацію