Людина та історія в літературі

Уважне вивчення минулого свого народу є досить характерним властивістю кожного російської людини. У всі часи, мислячі люди намагалися знайти відповіді на виникаючі питання, які ставило перед ними даний час, глибоко в минулому. Тема історії знайшла своє місце ще в давньої російської літератури.

Інтерес до історії в російській літературі
Яскравим прикладом є «Слово о полку Ігоревім» , «Повість временних літ» , «Послання Володимира Мономаха» – твори, в яких автори зображували події, що відбуваються в недавньому минулому. Примітним є той факт, що аж до початку 18 століття, в літературних творах не вводилися вигадані герої, персонажами виступали історичні реально існуючі особистості. У процесі становлення російської художньої літератури, історична тематика не вичерпала себе.

Особливий інтерес викликає Золотий вік російської літератури: автори того часу не тільки зверталися до історичних подій минулого, а й виконували функцію літописців сьогодення. В історичній темі творчості Пушкіна була розкрита логічний взаємозв’язок людського життя та історичних подій. Через психологічний опис головних героїв, ми бачимо їх ставлення до історичного процесу, що відбувається в їхньому житті. Яскравими прикладами є твори «Борис Годунов» і «Капітанська дочка» .

Тенденцію історичного мотиву у Пушкіна перейняв талановитий прозаїк – Л. М. Толстой. Його монументальний історичний роман «Війна і мир» , ще за життя письменника став своєрідною хронікою історичних подій 1812 року. Більше того, за рахунок неперевершеного письменницької майстерності, Толстому вдалося відобразити й відносини головних героїв до військових дій, їх психологічну основу.

Історія як предмет зображення
Перша половина 20 століття ознаменувалася історичними подіями, які стали справжнім потрясінням для усього людства і визнач його подальший шлях розвитку. Росія була охоплена безоднею революції, Першої та Другої світової війни, найжорстокіших сталінських репресій зі своїми мільйонними жертвами. Літератори цього періоду, у своїх творах намагалися не тільки описати історичні факти, але і залишити нащадкам уявлення про те, як жив і відчував звичайний проста людина в настільки жахливих умовах.

На сторінках літературних творів з’являються герої – одинаки, життя яких зломила війна і тоталітарний режим. Поезія та проза першої половини 20 століття – це справжній плач, який виривався з грудей письменників і поетів по своєму народу і його історичного минулого, так нелюдяно перекреслити новою владою.

Однак, деякі літературні діячі, зокрема В. Маяковський, М. Горький, М. Шолохов, розкривали інший бік історичного минулого. Їх твори були наповнені вірою в те, що російський народ, незважаючи на всі перепони і труднощі, все ж таки вийде на новий рівень свого розвитку і досягне благополуччя і щастя.

На превеликий жаль, ці письменники використовувалися як інструмент ідеологічної пропаганди радянською владою. Літератори, які зображували історичну дійсність «без купюр» – А. Ахматова, Н. Гумільов, О. Солженіцин, були піддані жорстоким переслідуванням.

Посилання на основну публікацію