✅«Ляльковий дім» (Ібсен): опис і аналіз п’єси

✅ «Ляльковий дім» («Et Dukkehjem») – п’єса X. Ібсена. Вона написана в 1879 році і вперше поставлена ​​в грудні того ж року на сцені Королівського театру в Копенгагені.

За драмою сім’ї Хельмерів стоїть реальна історія. Прототипом героїні п’єси Нори Хельмер норвезький дослідник Б. М. Кінк називає датсько-норвезьку письменницю Лауру Кілер.

Особисте знайомство з Ібсеном почалося після того, як вона послала драматургу написану під впливом його драматичної поеми книгу «Дочки Бранда». Є безсумнівна подібність в деяких деталях життя сімейства Кілер і персонажів драми «Ляльковий дім»: наприклад, таємні від чоловіка позички в банку при поручительстві заможних друзів.

Збігається і основний мотив «проступку» Лаури: гроші потрібні були для того, щоб відвезти на південь хворого на туберкульоз чоловіка. Правда, не було здійсненої підробки підпису, не було і ситуації шантажу. Але реальна історія, проте, складалася драматично: коли дії Лаури стали відомі чоловікові, ад’юнкту Віктору Килеру, стався скандал, що завершився розлученням.

Діти були відібрані, Лаура оголошена психічнохворою.

Через деякий час, на прохання чоловіка, Лаура повернулася. Ібсен був з самого початку в курсі подробиць сімейної драми, оскільки знаходився в дружньому листуванні з молодою жінкою, не тільки намагаючись керувати її літературним формуванням, але й даючи життєві поради, зокрема, умовляв її з самого початку відкритися чоловікові.

Сюжет п’єси «Ляльковий дім» Ібсена розгортається протягом трьох днів у вітальні в будинку Хельмерів. Камерність, замкнутість простору контрастує з інтенсивністю розвитку сюжету.

Головне в цій п’єсі – внутрішня динаміка.

Перш за все це стосується характеру героїні, Нори Хельмер, яка з «жайворонка» і «білочки» перетворюється в зовсім нову, відмінну від себе колишньої, істоту. Опинившись загнаною в кут, Нора бореться за своє щастя всіма засобами.

Образ «лялькового будинку», перш за все характеризує героїню, по-різному висвічує динаміку розвитку характерів п’єси. Їх п’ятеро – основних персонажів:

  • сама Нора Хельмер;
  • її чоловік Торвальд Хельмер;
  • подруга Христина Лінне;
  • Нільс Крогстад;
  • однокашник Хельмера;
  • кредитор Нори;
  • доктор Ранк, сусід і друг сім’ї.

Всі вони виявляють власне ставлення до світу «лялькового будинку» – світу видимого, багато в чому примарного благополуччя.

Нора – головна мешканка «лялькового будинку», інстинктивно намагається підтримувати в ньому «порядок». Нора – «лялечка-іграшка» – спочатку для батька, потім для чоловіка, по-різному в неї «грають». Але Нора і «лялечка», з якої поступово утворюється інша істота – метелик, якому місця в «ляльковому будинку» бути вже не може, а тому вона «вилітає» на волю.

Хельмер – найлютіший охоронець підвалин «лялькового будинку» – його зовнішньої, фасадної частини. Може бути, він найбільш уразливий персонаж п’єси, у своїй залежністі від догми громадської думки, з її механічними засадами та примарним кодексом честі.

Навпаки, Фру Лінне і Крогстад ​​- руйнівники благополуччя «лялькового будинку», що прийшли ззовні. Попри спільність функції – руйнування – мотиви у них різні.

Крогстад-руйнівник діє у своєму амплуа тільки до тих пір, поки відчуває себе – умовно – поза «ляльковим будинком» – світу міцного положення і зовнішнього благополуччя. Як тільки перед ним займеться можливість здобуття подоби «лялькового будинку» – він з руйнівника перетвориться в благодійника, відмовляючись від шантажу.

Фру Лінне – руйнівник послідовний. Вона допомагає їй побачити світ реальним, що не ляльковим. Саме в цьому образі транспонується «образ автора», самого Ібсена, чию позицію неприйняття брехні вона висловлює.

Кінець «лялькового будинку» означає зміну долі для всіх персонажів.

Ібсен не розглядав драму Нори як чисто жіночу. У п’єсі йдеться про звільнення людини, незалежно від статі. Адже всі тут звільняються (або намагаються звільнитися) від чогось: Хельмер від відсталості сприйняття світу, доктор Ранк – від страху перед швидкою смертю, Крогстад ​​- від шлейфа непорядного минулого, фру Лінне – від самотності і нікчемності існування.

Полемічна стосовно «добре зробленої п’єси», з її неодмінним щасливим фіналом, п’єса Ібсена викликала протест вже у сучасників, які не бажали примиритися з відходом героїні з сім’ї. Ібсен був змушений піти на компроміс, зокрема, запропонувавши німецькому перекладачеві такий фінал:

«… Нора не покидає будинку. Хельмер закликає її до дверей дитячої спальні, відбувається обмін реплік, Нора безсило опускається на стілець, і завіса падає».

Сам Ібсен назвав такий фінал варварським.

Серед видатних виконавиць ролі героїні «Лялькового дому» – А. Зорма, Г. Режан, Е. Дузе, В.Ф. Коміссаржевська.

Існує своєрідна традиція «продовження» історії Нори. У 1890 р англійський письменник У. Безант розповів про те, що стало «після кінця»: Хельмер спився, діти виросли. Дочка закохалася в сина Крогстада, який не бажає їх шлюбу, а її брат підробляє вексель, потрапивший в руки Крогстада, який шантажує сімейство, вимагаючи, щоб дівчина відмовилася від шлюбу, рятуючи брата.

Вона кінчає життя самогубством. Американська версія Е. Ченей звелася до «втішного» епілогу: ставши сестрою милосердя, Нора рятує Хельмера під час епідемії холери і подружжя возз’єднуються. У XX столітті цю традицію продовжив данський драматург Е. Б. Ольсен в п’єсі «Куди пішла Нора» (1967 р).

Нора виявилася «на дні» серед злодіїв і повій, які надають їй моральну підтримку. Влаштувавшись на роботу на фабрику, вона впевнено дивиться в майбутнє. Хельмер безрезультатно намагається її повернути.

Посилання на основну публікацію