✅Література «втраченого покоління»: Ремарк і Хемінгуей

У західноєвропейській і американській літературі першої половини 20-го століття однією з центральних стала тема першої світової війни (1914-1918) і її наслідків – як для окремої людини, так і для всього людства.

Ця війна за своєю масштабністю, жорстокістю перевершувала всі попередні війни. До того ж в ході світової війни було дуже важко визначити, на чиєму боці правда, заради якої мети щодня гинули тисячі людей.

Незрозумілим залишалося і те, чим повинна була завершитися війна «всіх проти всіх». Одним словом, світова війна поставила цілий ряд складних питань, змусила переоцінити уявлення про сумісність понять війни і справедливості, політики і гуманізму, інтересів держави і долі особистості.

До творів письменників, що відобразили трагічний досвід першої світової війни, стали застосовувати визначення література «втраченого покоління».

Вираз «втрачене покоління» («lost generation») вперше використовувала американська письменниця Гертруда Стайн, яка більшу частину свого життя прожила у Франції, а в 1926 році Ернест Хемінгуей процитував цей вислів в епіграфі до роману «І сходить сонце», після чого він став загальновживаним.

«Втрачене покоління» – це ті, хто не повернувся з фронту або повернувся духовно і фізично покаліченим.

До літератури «втраченого покоління» відносяться твори:

  • американських письменників — Ернеста Хемінгуея ( «І сходить сонце», «Прощавай, зброє!»), Вільяма Фолкнера («Шум і лють»), Френсіса Скотта Фіцджеральда («Великий Гетсбі», «Ніч ніжна» ), Джона Дос Пассоса («Три солдати»);
  • німецького письменника — Еріха Марії Ремарка («На Західному фронті без змін», «Три товариші», «Возлюби ближнього свого», «Тріумфальна арка», «Час жити і час помирати», «Життя в борг»);
  • англійського письменника — Річарда Олдингтона («Смерть героя», «Всі люди – вороги»).

Література «втраченого покоління» – явище дуже неоднорідне, проте можна виділити її характерні риси.

  • Головним героєм цієї літератури є, як правило, людина, яка прийшла з війни і не знаходить собі місця в мирному житті. Її повернення обертається усвідомленням прірви між ним і тими, хто не воював;
  • Герой не може жити в спокійній, безпечній обстановці і вибирає професію, пов’язану з ризиком, або веде «екстремальний» спосіб життя;
  • Герої письменників «втраченого покоління» часто живуть поза своєю батьківщиною, саме поняття рідної домівки для них як би не існує: це люди, що втратили почуття стабільності, прихильності до чого б то не було;
  • Оскільки провідним жанром літератури «втраченого покоління» є роман, герої обов’язково проходять через випробування любов’ю, але відносини закоханих приречені: світ нестабільний, нестійкий, тому і любов не дає героям відчуття гармонійного буття. З темою любові пов’язаний також мотив приреченості людства: у героїв немає дітей, тому що або жінка безплідна, або закохані не хочуть впускати дитину в жорстокий і непередбачуваний світ, або один з героїв вмирає. Моральні та етичні переконання героя, як правило, небездоганні, проте письменник не засуджує його за це, тому що для людини, яка пройшла через жахи війни або вигнання, багато цінностей втрачають свій традиційний сенс.

Література «втраченого покоління» була дуже популярною в 1920-і рр., але в другій половині 30-х втрачає свою гостроту і знаходить друге народження після другої світової війни (1939-1945).

Її традиції були успадковані письменниками так званого «розбитого покоління», більш відомими в США як «бітники» (від англ. Beat generation), а також групою англійських письменників, що виступили в 50-і рр. під прапором об’єднання «Angry Young Men» («Розгнівані молоді люди»).

Посилання на основну публікацію