Лірика Костянтина Симонова

Поет Костянтин Симонов народився в сім’ї військового. Інтерес же майбутнього поета сформувала в основному мати, яка багато читала і навіть складала вірші. Перші проби пера припадають на семирічний вік, коли хлопчик описував життя курсантів, військового училища і саме навчання. У газетах і журналах його роботи з’являються тільки в 1936 році. Спочатку в його віршах можна знайти звернення до романтичної поезії про громадянську війну. Практично в цей же час формується провідна тема у його творчості – героїзм російського людини, мужність справжніх чоловіків. Вони знаходять свої вираження в поемах “Льодове побоїще”, “Суворов”, “Переможець”. У п’єсі “Російські люди” та повісті “Дні і ночі” Симонов одним з перших звертається до тематики людини в умовах війни. Він працює кореспондентом в армії, спостерігає всі жахи своїми очима, буквально бере участь у цій м’ясорубці з людських тіл, душ і доль. Вірш К. Симонова “Жди меня” моментально завойовує аудиторію і стає своєрідним гімном і тих, хто на фронті і хто в тилу. Воно виражало тяготи людей, влучно западало в їхні душі і служило лейтмотивом продовження боротьби проти фашистів. А сам поет по істині стає фронтовим героєм та ідейним виразником. У його рядках війна виражалася яскраво, реалістично, жорстоко, кровопролитно, з незмінною вірою в перемогу і отримання свободи. Симонов стає популярний саме своєю сміливістю, реалістичністю творів, в які була присутня незмінна віра в перемогу.

Коли закінчилася війна, Симонов був ще дуже молодою людиною, але все більші потрясіння чекали його і його країну попереду. Мирний час поставить перед поетом ще ряд питань, з якими зіткнеться проста людина. Він, як і колись акумулює народне бачення, думка і надії. Симонов стає журналістом і громадським діячем. Його авторським стилем написані жодна п’єса, повість і розповідь, а так само маса сценаріїв. Він вів активну діяльність не тільки як письменник, але і як критик. Вся його літературна діяльність пройнята духом мужності, сили волі, людяності та актуальністю своєму часу.

Посилання на основну публікацію