Критика про п’єсу Горького “На дні”

П’єса мала великий успіх і викликала інтерес у глядачів і критиків, причиною якого стала гостра соціальна спрямованість твори, реалізм в зображенні низів суспільства.

Публіцист і критик Дмитро Володимирович Філософів неоднозначно відгукнувся про цей твір Горького. Він зазначив новаторство автора, який зробив нові образи, обороти і епітети в російську мову.

Однак критик, відзначаючи успіх п’єси, вважав її найвищою точкою в творчості Горького. На його думку, захоплене прийняття публікою написаного зробило автора модним. Воно не дало йому можливості в подальшому розвивати свій безсумнівний талант. Після п’єси «На дні» почалася деградація і падіння в відверту банальність.

Критик, публіцист і історик літератури Сергій Олександрович Андріанов також зазначив гучний успіх твір в Росії і за кордоном.

До переваг п’єси він відносив відповідність реальному житті створених образів мешканців нічліжки, що раніше мали зовсім різний соціальний статус, це і робочий, і інтелігент, і актор, і навіть аристократ, який доля звела на самому низу суспільства. Адрианов відзначав зображену Горьким спільну рису персонажів – характер і умови життя зробили їх і їхні навички непотрібними, у них залишилися тільки темні тваринні інстинкти.

Критик зупинився на образі Луки, який він вважав найвдалішим в даному творі. Цей персонаж, проживши бурхливе життя, яку проте доводиться відновлювати по його обмовках в ході п’єси, став знавцем людських душ, який може викликати прагнення в опустився людині змінитися на краще. Однак, на відміну від подібних персонажів (Акими Толстого і старця Зосими Достоєвського), Лука бачить силу не в Бога чи іншої зовнішньої силі, а в самій сутності людини. Адрианов оригінальність цього способу зараховує до плюсів твори.

Поет, драматург і критик Інокентій Федорович Анненський зазначає фантастичний російський колорит п’єси, який він бачить у поєднанні темних і світлих рис героїв.

Він відзначав відміну Горького від Достоєвського. Якщо для останнього на першому місці стоять Бог і смиренність, то для пролетарського письменника – людина і боротьба.

Критик підкреслював соціальний характер твору, вказуючи на те, що любов Наташі і попелу є всього лише епізодом, що не грає особливої ​​ролі. Головну інтригу Анненський бачив в появі Луки, який зламав розмірене життя нічліжки.

Критик виділяв 3 основних елементи твору: душу неохайного людини, душу людини іншого складу і долю. На думку Анненського, доля виявляється сильнішим, і фінал виглядає як примирення неохайного людини зі своїм становищем, поява в нічліжці нових мешканців, які не змогли протистояти обставинам.

Радянський письменник Олександр Серафимович Серафимович відзначав враження, яке справляє п’єса про нічліжці на «пристойну» публіку. Однак, тут же, він відзначав, що звичне життя виявляється сильнішим і знищує отриманий ефект.

Посилання на основну публікацію